Дистрофическая миотония является мультисистемным заболеванием, при котором мутация затрагивает развитие и функционирование различных органов и тканей: гладкой и скелетной мышечной ткани, сердца, органа зрения (глаза), головного мозга. Приведен обзор российской и зарубежной медицинской литературы, посвященный вопросам поражения нервной системы у больных дистрофической миотонией.

Ключові слова: генетика, дистрофическая миотония, нервная система, патогенез, клиника.

Розглянуто патоморфологічні, патофізіологічні і клінічні аспекти когнітивних розладів при хворобі Паркінсона, прогресуючому над'ядерному паралічі та множинній системній атрофії. Проаналізовано терапевтичну тактику в таких хворих. Підкреслено доцільність призначення інгібіторів ацетилхолін естерази й ан тагоністів NMDA-рецепторів. Разом з тим, автори звертають увагу на необхідність обережного підходу при виборі препарату і дози до фамінергічної терапії. Відзначено, що негативний вплив когнітивних розладів на якість життя не поступається такому з боку рухових розладів.

Ключові слова: хвороба Паркінсона, когнітивні розлади, прогресуючий над

У класично побудованій лекції розглянуто питання історії, етіології, епідеміології і патоморфології такого грізного в не давньому минулому захворювання, як епідемічний енцефаліт Економо. Описано клінічну картину хвороби у дорослих і дітей різного віку, гостру і хронічну стадію енцефаліту, можливості діагностики, диференційної діагностики, лікування і профілактики. Особливу увагу приділено психічним розладам при цьому захворюванні. Описано клінічний випадок хронічної форми епідемічного енцефаліту зі спостережень авторів.

Ключові слова: епідемічний енцефаліт, патоморфологія, клініка, діагноз.

Розглянуто основні питання етіології, топографії, класифікації, діагностики та лікування атрофій зорових нервів. Наведено принципи консервативного та хірургічного лікування часткових атрофій зорових нервів. Розглянуто терапевтичний вплив нейротрофічних факторів, церебролізину, похідних ембріональних нервових тканин.

Ключові слова: атрофії зорових нервів, патогенез, діагностика, лікування.

У зв’язку із широким спектром захворювань, що виявляються головним болем (ГБ), системний підхід до класифікації і діагнозу є запорукою успішного лікування і продуктивних досліджень. Протягом останніх 15 років світовим співтовариством неврологів як стандарт були прийняті діагностичні критерії першої редакції Міжнародної класифікації головних болів, краніальних невралгій і лицьових болів (1988) Міжнародного товариства головних болів. Друга редакція Міжнародної класифікації ГБ (МКГБ-2) відбиває більш глибоке розуміння природи патології, а також ідентифікацію нових захворювань. Проведено реструктуризацію критеріїв мігрені, введено новий підклас — ГБ напруження, нове поняття — «тригемінальна автономна цефалгія» і раніше некласифіковані головні болі. Кілька захворювань вилучені або інакше класифіковані. Автори статті представляють огляд МКГБ-2, докладно розглядаючи первинні ГБ і сучасні підходи до їх діагностики. Знайомство з переглянутими підходами важливе для лікарів багатьох спеціальностей, але особливо — для неврологів, терапевтів і сімейних лікарів, що займаються лікуванням більшості пацієнтів із ГБ.

Ключові слова: головний біль, класифікація, мігрень, кластерний головний біль, головний біль напруження.

Судинна патологія головного мозку, поряд з іншими видами судинних розладів, становить велику частку в структурі захворюваності і смертності населення. Адекватно підібрана схема лікування таких захворювань, своєчасна профілактика дають змогу значно зменшити їхні основні вияви, поліпшити самопочуття і якість життя хворих.
З огляду на багатобічний механізм дії пентоксифіліну і його високу ефективність у лікуванні судинних захворювань, заданими великої кількості закордонних і вітчизняних досліджень, застосування цього препарату на сьогодні є актуальним практично при всіх видах судинних розладів.
Препарат Вазоніт — найсучасніша лікарська форма пентоксифіліну, що забезпечує контрольоване виділення препарату і його стабільну терапевтичну концентрацію протягом усього періоду терапії. Вазоніт, як препарат пентоксифіліну, має антиагрегантну, вазодилатуючу, імуномодулювальну дію, що визначає доцільність застосування його у хворих з комплексною патологією, яка супроводжується порушенням кровообігу.

Ключові слова: пентоксифілін, Вазоніт, хронічна цереброваскулярна недостатність, порушення кровообігу.

Проаналізовано сучасні концепції щодо ролі вільно радикального окиснення в патогенезі різних форм неврологічної патології та механізми розвитку оксидативного стресу. Особливу увагу приділено можливості фармакологічної корекції зазначених реакцій як засобу фармакотерапії і фармакопрофілактики судинних, нейродегенеративних захворювань мозку, неврозів тощо. Обґрунтовано доцільність застосування з цією метою препарату Мексидол як антиоксиданту з унікальним комплексним механізмом дії. Розглянуто досвід його використання в неврологічній практиці.

Ключові слова: антиоксиданти, вільно радикальне окиснення, неврологія, Мексидол.

Наведено дані літератури, що стосуються бокового аміотрофічного склерозу та механізмів формування епілептичного нападу, згідно з якими зміни глутаматергічних систем та механізми ексайтотоксичності відіграють провідну роль у формуванні як епілепсії, так і хвороби мотонейрону. Наведено опис клінічного випадку поєднання бокового аміотрофічного склерозу і епілепсії.

Ключові слова: боковий аміотрофічний склероз, епілепсія, ексайтотоксичність, клінічна картина.

Мета: оптимізація діагностики та вивчення особливостей па то генетичних механізмів ураження мозку в гострому періоді субарахної дального крововиливу (САК) та геморагічного інсульту (ГІ) на підставі вивчення особливостей церебральної гемодинаміки та гемостазу.
Матеріали і методи. Під спостереженням перебував 171 хворий з ГІ: 87 — із САК та 84 — з паренхіматозними крововиливами. Патогенетичні механізми ураження мозку в цих пацієнтів вивчали методом порівняльного аналізу показників гемодинаміки та гемостазу.
Результати. У разі пригнічення фібринолізу до 44,3 % (42,53 % випадків САК) у хворих переважав повільний регрес неврологічної симптоматики, наявність вираженого та подекуди критичного ангіоспазму, а активація фібринолізу (13,79 % хворих) поєднувалася з легким або помірним ангіоспазмом та швидшим регресом неврологічної симптоматики.
Висновки. На 1-шу—3-тю добу у хворих із САК при пригніченні фібринолізу переважає повільний регрес неврологічної симптоматики, наявність вираженого та подекуди критичного ангіоспазму, а активація системи фібринолізу поєднується частіше з легким або помірним ангіоспазмом та швидшим регресом неврологічної симптоматики. У хворих з ГІ зміни мозкової гемодинаміки, подібні до таких при САК, характерні на контрлатеральному до вогнища гематоми боці, а на боці гематоми спостерігається зниження швидкості кровоплину внаслідок наростання перивазального набряку, яке супроводжується активацією фібринолізу та гіперкоагуляцією.

Ключові слова: хної дальний крововилив, геморагічний інсульт, мозкова гемодинаміка, гемостаз.

Мета: визначення динаміки неврологічного статусу і показників артеріального тиску залежно від рівня бета-адренорецепції у хворих з ранніми формами не достатності мозкового кровообігу на тлі артеріальної гіпертензії.
Матеріали і методи. Проведено обстеження 36 хворих з діагнозом дисциркулятор на енцефалопатія Іста дії на тлі м’якої та помірної артеріальної гіпертензії. Групу контролю становили 20 осіб без ознак недостатності мозкового кровообігу. Всім хворим, крім проведення клініко-неврологічного обстеження, визначали рівень активних бета-адренорецепторів. Залежно від ступеня бета-адренорецепції хворих було розподілено на дві групи: з високою та низькою адренореактивністю (по 18 осіб у кожній). В обох клінічних групах призначався бета-адреноблокатор Небілет (небіволол) у дозах 2,5 і 5 мг на добу.
Результати. Отримано достовірне зниження артеріального тиску за даними добового моніторування і зменшення ранкового підйому артеріального тиску в групі хворих з високою адренореактивністю. Також зареєстровано поліпшення нейропсихологічних і гемодинамічних показників, що дає змогу судити про ефективність бета-адреноблокаторів у лікуванні не достатності мозкового кровообігу в цієї категорії хворих.
Висновки. Бета-адреноблокатори не втратили своєї актуальності як препарати, рекомендовані для лікування хронічних порушень мозкового кровообігу на тлі артеріальної гіпертензії. Їхнє призначення має бути диференційова ним залежно від ступеня адренореактивності.

Ключові слова: адренореактивнiсть, артеріальна гiпертензiя, бета-адреноблокатори, не достатність мозкового кровообiгу.

Мета: обґрунтувати доцільність застосування гірудотерапії в комплексному лікуванні кардіоемболічного інсульту в гострому періоді.
Матеріали і методи. У контрольній групі (39 осіб з кардіоемболічним інсультом у гострому періоді), в якій застосовували традиційне лікування, та в основній групі (31), в якій комплексне лікування включало гірудотерапію, на 1-шу—2-гу та 14—16-ту добу захворювання проводили транскраніальну допплерографію, визначали показники коагуляційного гемостазу, фібринолітичної системи крові, перекисного окиснення ліпідів та окисних модифікацій білків.
Результати. Застосування гірудотерапії сприяє більш значному зниженню активності коагуляції, ніж традицій не лікування, не призводить до виснаження системи фізіологічних антикоагулянтів, дає змогу уникнути пригнічення фібринолізу, в середньому в основній групі його активність зросла на 50 %, у контрольній — на 36 %, показник плазмін-a2-антиплазмінового комплексу в основній групі збільшився на 9,3 %, а в контрольній — знизився на 24,7 %. Після лікування рівень ТБК-активних продуктів і окисних модифікацій білків у контрольній групі зменшився відповідно на 6,52 і 5,81 %, в основній — на 14,25 і 23,7 %.
Висновки. Застосування гірудотерапії сприяло ефективному відновленню неврологічного дефіциту та суб’єктивному поліпшенню самопочуття хворого.

Ключові слова: кардіоемболічний інсульт, коагуляція, фібриноліз, гірудотерапія.

Описано основні підходи до використання імуномодуляторів (Бетаферон, Копаксон, Ребіф, Авонекс) у дітей, хворих на розсіяний склероз. Уперше в повному обсязі перераховані педіатричні клінічні дослідження застосування імуномодулюючих препаратів при розсіяному склерозі. Обговорено методи лікування дорослих та дітей, хворих на розсіяний склероз у Львівській області.

Ключові слова: розсіяний склероз, діти, лікування.

У наведеному огляді висвітлюється проблема вивчення якості життя в медицині і у хворих на розсіяний склероз, історія її виникнення, особливості термінології, методи дослідження. Оцінка якості життя пацієнтів з розсіяним склерозом є простим, надійним, інформативним та економічним методом дослідження фізичного, психологічного та соціального функціонування хворого, а також визначення ефективності лікування. Основними інструментами досліджень якості життя є спеціально розроблені опитувальники. Значний світовий досвід дослідження якості життя доводить, що це надзвичайно перспективний метод для клінічної практики, який дає змогу отримати уявлення щодо загальних закономірностей реакції хворого на патологічний процес, виявити індивідуальні особливості реакції пацієнта на захворювання, оцінити ефективність лікування конкретного хворого за даними індивідуального моніторингу та використовувати ці дані для корекції програми лікування.

Ключові слова: якість життя, розсіяний склероз.

Мета: вивчити вплив фітотерапії на динаміку показників нейропсихологічного статусу хворих, що перенесли інфаркт мозку, на їхню життєдіяльність і соціальну активність.
Матеріали і методи. Обстежено 31 пацієнта у відновному періоді нелакунарного ішемічного інсульту до одного року. Всі хворі отримували препарат Болюси Хуато. Пацієнтам проведено дослідження клініко неврологічного і нейропсихологічного статусу, оцінено порушення життєдіяльності і соціальної активності. Отримані результати аналізували в динаміці впродовж 3 місяців із щомісячним плановим обстеженням неврологічного і нейропсихологічного статусу хворих та порівнювали з такими у контрольній групі.
Результати. На тлі проведеної терапії спостерігали зростання основних показників когнітивних функцій (середній бал за Міні-менталтестом збільшився із 19,3 ± 3,7 до 22,9 ± 2,1; p < 0,05), позитивну динаміку показників реабілітаційного профілю активності і значне зниження рівня невротизації (в середньому по групі за Госпітальною шкалою тривоги і депресії з (9,7 ± 3,2) до (7,6 ± 2,1) бала — тривожність, з (8,3 ± 2,6) до (7,2 ± 1,4) бала — депресія).
Висновки. Монотерапія рослинним нейрометаболітом Болюси Хуато позитивно вплинула на корекцію невротичних розладів різного ступеня, динаміку неврологічного дефіциту і подальшу психосоціальну реадаптацію пацієнтів після перенесеного ішемічного інсульту. Від значено ефективність фітотерапії щодо відновлення трудової активності.

Ключові слова: ішемічний інсульт, фітотерапія, нейропсихологічне дослідження.

Викладено результати вивчення впливу препарату Тромбонет («Фармак») у дозі 75 мг 1 раз на добу на агрегаційну активність тромбоцитів, синтез ендотеліну І і оксиду азоту у хворих на хронічну церебральну ішемію. Вітчизняний препарат Тромбонет (клопідогрель) має виражену анти агрегантну дію, не має побічних ефектів, алергійних реакцій, добре переноситься хворими.

Ключові слова: дисциркуляторна енцефалопатія, хронічна церебральна ішемія, клопідогрель, Тромбонет.

Наводяться результати вивчення клінічної ефективності і безпечності поєднаного застосування препаратів Фезам і Вестибо (діюча речовина — бетагістин) у комплексній терапії пацієнтів з хронічною вертебро-базилярною ішемією мозку. Поєднане застосування цих препаратів сприяє швидшому регресу неврологічної симптоматики, відновленню когнітивного статусу та нормалізації психоемоційної сфери. Отримані результати мож на пояснити адитивністю ефекту ноотропного і вазоактивного компонентів Фезаму в поєднанні з вазоактивною дією бетагістину.

Ключові слова: хронічна вертебро-базилярна ішемія мозку, запаморочення, дисциркуляторна енцефалопатія, бетагістин.

Добре відомо, що черепно-мозкові ураження спричинюють зниження кількості фосфоліпідів у клітинній мембрані. Ця структурна зміна спричинює дисфункцію мембранного іонного Na+/K+-насоса і подальше утворення цитотоксичного інтрацелюлярного набряку на додаток до вазогенного набряку, спричиненого ушкодженням гематоенцефалічного бар’єра. Цитиколін є проміжним продуктом біосинтезу фосфоліпідів – важливих компонентів мембран і органел нервових клітин. Він продемонстрував позитивну дію на низці моде лей ушкоджень центральної нервової системи і припатологічних станах мозку, таких як набряк мозку або церебральна ішемія. Застосування цитиколіну асоціюється зі зниженням утворення церебрального набряку і порушенням гематоенцефалічного бар’єра після травматичного ураження мозку. У клінічних дослідженнях хворих після травматичного ураження мозку, в яких порівнювали ефект цитиколіну з дією звичайного лікування, спостерігали зниження тривалості коми і прискорення відновлення неврологічних порушень. Метою цього дослідження є огляд клінічних результатів застосування цитиколіну при лікуванні хворих із черепно-мозковими травмами помірного або тяжкого ступеня.

Ключові слова: черепно-мозкова травма, кома, ішемічний каскад, цитиколін.

Внутрішньочерепний крововилив є формою інсульту, яка найгірше піддається лікуванню і пов’язана з високою смертністю. Приблизно в третини пацієнтів, яким було виконано комп’ютерну томографію (КТ) протягом трьох годин після розвитку внутрішньо черепного крововиливу, об’єм гематоми збільшував ся в результаті кровотечі.
Мета: визначити, чи здатний рекомбінантний активований фактор VII (rFVIIa) сповільнити ріст гематоми після внутрішньочерепного крововиливу.
Матеріали і методи. У дослідженні брало участь 399 пацієнтів із внутрішньо черепним крововиливом, підтвердженим протягом 3 год після появи симптомів за допомогою КТ. Пацієнтів було рандомізовано розділено на чотири групи, що одержували плацебо (96 пацієнтів), rFVIIa у дозі 40 мкг (108 пацієнтів), 80 мкг/кг (92 пацієнта) або 160 мкг/кг (103 па ці єн та) протягом 1 год після вихідного КТ-сканування. Основним показником результату служила процентна зміна об’єму внутрішньочерепної геморагії через 24 год. Клінічні результати оцінювали через 90 днів.
Результати. Збільшення об'єму гематоми було більшим у контрольній групі, ніж у пацієнтів, що отримували rFVIIa. У групі плацебо середнє збільшення об’єму гематоми становило 29 %, порівняно з 16, 14 і 11 % у групах, що отримували rFVIIa у дозах відповідно 40, 80 і 160 мкг/кг (р = 0,01 при порівнянні трьох тестових груп з контролем). Ріст об'єму внутрішньочерепного крововиливу був знижений на 3,3, 4,5 і 5,8 мл у трьох тестових групах порівняно з контролем (р = 0,01). У групі, що отримувала плацебо, 69 % пацієнтів померли або одержали тяжкі розлади (оцінювані в 4–6 балів за модифікованою шкалою Ранкіна), порівняно з 55, 49 і 54 % пацієнтів, що приймали rFVIIa у дозах відповідно 40, 80 і 160 мкг/кг (р = 0,04 при порівнянні трьох тестових груп з контролем). Смертність через 90 днів у контроль ній групі становила 29 %, а сумарно у всіх трьох групах, що одержували rFVIIа, – 18 % (р = 0,02). Серйозні тромбоемболічні ускладнення (пере важно інфаркт міокарда або мозку) зареєстровано в 7 % пацієнтів, що отримували rFVIIa, порівняно з 2 % у контрольній групі (р = 0,12).
Висновки. Введення rFVIIa протягом 4 год після розвитку внутрішньо черепного крововиливу обмежує ріст гематоми, знижує смертність і поліпшує функціональний стан через 90 днів, незважаючи на невелике підвищення частоти виникнення тромбоемболічних ускладнень.

Ключові слова: внутрішньочерепний крововилив, лікування, рекомбінантний активований фактор VII (rFVIIa).

Пройшло вже 35 років з момен ту впровадження вальпроатів (вальпроєва кислота та її солі) у клінічну практику. За цей час він перетворився на один з найпопулярніших антиепілептичних лікарських засобів (АЕЛЗ). Останніми роками з’явилося багато повідомлень про потенційне погіршення нападів, які лікувалися АЕЛЗ. Подібне погіршення може відбуватися внаслідок дії різних чинників, що включають парадоксальний фармакодинамічний ефект. Для того щоб оцінити аспект безпечності лікування з використанням АЕЛЗ, автори проаналізували всі доступні опубліковані дані в пошуках чинників, пов’язаних з погіршенням нападів під час терапії вальпроатами.
Було проаналізовано 20 доступних публікацій, у яких описано близько 99 історій хвороби (у деяких документах точна кількість не була зазначена), що містять випадки погіршення нападів, пов’язані з прийомом вальпроатів. Майже всі ці випадки наведені в специфічному клінічному контексті: передозування, енцефалопатія, гепатопатія або метаболічні розлади. Проте ми не знайшли доказів чистого фармакодинамічного погіршення у разі відсутності кожного з чинників, наведених вище, а наявні подібні тверджен ня залишаються суперечливими.
З урахуванням великої кількості пацієнтів в усьому світі, що застосовуваливаль проати, кількість випадків погіршення нападів у хворих, які приймали препарат, за даними літератури, досить низька. Умови, за яких можуть погіршуватися напади внаслідок застосування вальпроатів, добре відомі, і як правило, можуть усуватися. Таким чином, на відміну від більш нових АЕЛЗ, вальпроати мають дуже низький потенціал для фармакодинамічного парадоксального погіршення нападів. Ці дані відповідають результатам тривалого клінічного досвіду і лікарської практики.

Ключові слова: епілепсія,лікування,вальпроати,побічні ефекти.

Актуальность рассматриваемой проблемы обусловлена повышением заболеваемости опоясывающим герпесом (herpes zoster). Это может быть
связано с постарением населения и увеличением числа лиц с пониженным иммунитетом. Уровень специфических антител к вызывающему заболевание вирусу Varicella zoster снижается с возрастом, что,
вероятно, и вносит весомый вклад в распространенность опоясывающего герпеса в старших возрастных группах: если общий показатель составляет 2,0 на 1000 населения, то в возрастной группе старше 75 лет он равняется 10,0. Развитие клеточной иммуносупрессии может быть следствием тяжелого заболевания или «агрессивного» лечения. Так, частота развития herpes zoster приблизительно в 15 раз выше у ВИЧ-инфицированных пациентов. Увеличению распространенности герпесзостерной инфекции
«способствуют» и достижения медицины в области органного донорства, требующего проведения активной иммуносупрессивной терапии, а также появление новых медикаментозных и лучевых методов лечения опухолевых процессов и увеличение продолжительности жизни онкологических больных.