Мета — дослідити прогностичну цінність серійних вимірювань рівня циркулюючого судинного ендотеліального фактора росту 1 у хворих на гіпертонічну хворобу III стадії.
Матеріали і методи. У дослідження залучено 102 пацієнти з гіпертонічною хворобою III стадії легкого та помірного ступеня тяжкості через 3 тижні після перенесеного мозкового ішемічного інсульту. Період спостереження становив 12 місяців з 3-місячними інтервалами. Циркулюючий рівень VEGF-1 оцінювали на початку дослідження і через 6 міс спостереження. Клінічне інтерв'ю проводили кожні 3 місяці протягом 1 року після отримання зразків крові. Як клінічні точки враховували всі серцево-судинні результати, а саме: повторний інсульт або транзиторна ішемічна атака, ішемічна хвороба серця, раптова смерть, цукровий діабет, серцево-судинні події, включаючи хронічну серцеву недостатність і потреба в госпіталізації з цих причин.
Результати. Аналіз отриманих даних показав, що наростання концентрації VEGF-1 протягом шести місяців після перенесеного мозкового ішемічного інсульту асоціюється зі збільшенням частоти виникнення серцево-судинних подій порівняно з такою в осіб без приросту рівня циркулюючого VEGF-1. Коригувати відношення шансів щодо виникнення кумулятивних серцево-судинних подій для пацієнтів з гіпертонічною хворобою III стадії при ініціальному рівні VEGF-1 понад 403,57 пг/мл порівняно з більш низькими концентраціями останнього становить 4,11 (95 % ДІ 2,66 — 7,28; p = 0,001), а при збільшенні рівня циркулюючого VEGF-1 через 6 міс спостереження більше 450,15 пг/мл порівняно з нижчими його концентраціями відношення шансів підвищується до 5,46 (95 % ДІ 3,12 — 7,90; p = 0,001)
Висновки. Циркулюючий рівень судинного ендотеліального фактора росту 1 є незалежним предиктором виникнення кумулятивних серцево-судинних наслідків у хворих з гіпертонічною хворобою III стадії протягом 1 року після мозкового ішемічного інсульту.

Ключові слова: судинний ендотеліальний фактор росту 1, гіпертонічна хвороба III стадії, ішемічний інсульт, серійні вимірювання, клінічні наслідки, прогноз.

Мета — оцінити клініко-діагностичне значення концентрації С-реактивного білка (С-РБ), фактора некрозу пухлин α (ФНП-α) та інтерлейкіну-6 (ІЛ-6) у пацієнтів з когнітивною дисфункцією на тлі різних клінічних форм фібриляції передсердь (ФП).
Матеріали і методи. Обстежено 56 осіб з фібриляцією передсердь (середній вік — (54,2 ± 4,8) року). Сформовано три групи пацієнтів: з постійною та персистентною (під час пароксизму) формою ФП і без аритмії на тлі ішемічної хвороби серця. В усіх пацієнтів визначали вміст С-РБ, ФНП-α та ІЛ-6. За допомогою нейропсихологічних методик виявлено когнітивні розлади у 42 пацієнтів та встановлено їх кореляційні зв'язки з результатами нейропсихологічного тестування.
Результати. Пароксизми ФП супроводжувалися значним підвищенням концентрації ФНП-α, С-РБ і ІЛ-6 порівняно з пацієнтами з постійною формою ФП і без аритмії. За результатами тесту Mini-Mental State Examination (MMSE) вірогідно нижчу кількість балів мали пацієнти з ФП порівняно з контрольною групою. У пацієнтів контрольної групи вірогідні кореляційні зв'язки між ФНП-α і ІЛ-6 виявлено з показниками MMSE, тесту на вербальні асоціації та слухову пам'ять. За наявності когнітивних розладів кореляційні зв'язки встановлено між ФНП-α і результатами за MMSE та проби Шульте. Достовірні кореляційні зв’язки виявлено також між вмістом С-РБ і результатами за MMSE та проби Шульте.
Висновки. Підвищення вмісту маркерів запалення — незалежний предиктор виникнення когнітивних розладів у пацієнтів з ФП. Установлено кореляційні взаємозв'язки між когнітивними розладами та рівнем маркерів запалення.

Ключові слова: фібриляція передсердь, когнітивні розлади, цитокіни, С-реактивний білок.

Мета — вивчити результати ініціального використання деконструктивних операцій у хворих із мішкоподібними аневризмами головного мозку (МА ГМ), установити типи деконструкції, можливі ускладнення, рецидиви та оцінити якість життя хворих після застосування цього типу оклюзії МА.
Матеріали і методи. Із 706 хворих з МА ГМ 58 (8,2 %) проведено деконструктивні операції. МА передньої мозкової — передньої сполучної артерії виявлено у 10 (3,1 %) із 323 хворих, МА внутрішньої сонної артерії — у 24 (13,9 %) зі 173, МА середньої мозкової артерії — в 11 (7,4 %) із 149, МА басейну задньої циркуляції — у 13 (21,3 %) із 61 пацієнта. Деконструктивно виключено 26 (44,8 %) МА у гострий період, 11 (10 %) — у холодний, 21 (36,2 %) МА, які не розірвалися. Заплановані деконструкції здійснено у 36 (62,1 %), незаплановані — у 22 (37,9 %) випадках.
Результати. Проведено 3 (5,15 %) деконструкції МА розміром 0 — 3 мм, 16 (27,6 %) — 4 — 5 мм, 6 (10,4 %) — 6 — 10 мм, 3 (5,15 %) — 11 — 15 мм, 4 (6,9 %) — 16 — 20 мм, 19 (32,7 %) — понад 20 мм та 7 (12,1 %) — фузиформних аневризм. Проаналізовано компенсаторний кровотік, ускладнення та їх причини при запланованому та незапланованому деконструктивному виключенні МА. Основна причина незапланованої деконструкції — зміщення спіралей у просвіт артерії: без оклюзії (7 випадків), з оклюзією (7), з міграцією у судинному руслі (8). У 3 (5,23 %) випадках зміщення спіралі спричинило ішемічні ускладнення, які погіршили стан 2 хворих і стали причиною смерті 1 хворого. Якість життя за шкалою Ренкіна: відмінні результати (0 — 1 бал) отримано у 45 (77,6 %), добрі (2 —  3 бали) — в 11 (19,0 %), задовільні (4 бали) — в 1 (1,7 %), незадовільні (5 — 6 балів) — в 1 (1,7 %) хворого.
Висновки. Деконструктивні операції технічно найпростіші у виконанні. З урахуванням усіх аспектів їх планування вони мають залишатися в арсеналі ендоваскулярного нейрорадіолога. При МА великих та гігантських розмірів і фузиформних аневризмах запланована деконструкція є операцією вибору. Заплановані деконструкції є надійним та безпечним методом оклюзії МА за умов дотримання всіх вимог щодо підготовки хворого. Незапла­но­ва­ні деконструкції проводять з приводу нестабільності положення спіралі в аневризмі. Незавжди проведення незапланованої оклюзії спричиняє погіршення стану хворих або смерть. Стаціонарна стабільна оклюзія аневризми разом із судиною — це найбільш радикальний спосіб лікування аневризм, який потребує тривалого динамічного спостереження через можливість виникнення ішемічних та інших ускладнень у віддалений період.

Ключові слова: мішкоподібна аневризма, ендоваскулярна оклюзія, деконструктивна операція.

Мета — оцінити ефективність імплантації системи для двобічної глибинної мозкової стимуляції субталамічного ядра при хворобі Паркінсона (ХП).
Матеріали і методи. Стереотаксичну двобічну імплантацію внутрішньомозкових електродів для стимуляції субталамічних ядер проведено 6 хворим. Середній вік пацієнтів — (60,3 ± 12,4) року. У 5 (83,3 %) хворих діагностовано ідіопатичну ХП, в 1 (16,7 %) — вторинний паркінсонізм. Тривалість захворювання у середньому становила (9,2 ± 2,4) року, тривалість леводопа-терапії — (6,8 ± 2,8) року. Стан хворих до та після операції оцінювали за Уніфікованою оцінювальною шкалою ХП (UPDRS II), шкалою Хена — Яра та шкалою денної активності Шваба —Інгланда. Операції здійснювали на стереотаксичній системі CRW Radionics з використанням комп’ютерної програми FraimLink (Medtronic). Виконували інтраопераційний мікроелектродний запис активності підкіркових структур. Усім хворим імплантували нейрогенератор моделі Activa-PC. Регрес симптоматики оцінювали через 3, 6 та 12 міс після операції.
Результати. Після операції нормалізацію м’язового тонусу і припинення тремору відзначено в усіх хворих, значний регрес брадикінезії — у 5 (83,3 %). Леводопа-спричинені дискінезії зникли у 2 хворих, у яких вони були до операції. У 3 хворих зник феномен «on — off», у 3 — регресував феномен «виснаження дози леводопи». Встановлено суттєве поліпшення за показниками шкали UPDRS II: на 74,4 % — у період максимальної дії препарату леводопи, на 63,8 % — у період відсутності дії леводопи. Після операції відзначено зменшення добової дози леводопи в середньому на 51,1 % порівняно з доопераційною.
Висновки. Глибинна мозкова стимуляція субталамічних ядер — ефективний і безпечний метод хірургічного лікування ХП, який сприяє значному регресу неврологічної симптоматики, зменшенню дози леводопи і поліпшенню якості життя хворих.

Ключові слова: хвороба Паркінсона, глибинна мозкова нейростимуляція, внутрішньомозкові електроди, нейростимуляція.

Мета — визначити взаємозв’язок між клінічними і лабораторно-інструментальними ознаками активності перебігу розсіяного склерозу для поліпшення діагностики та оптимізації прогнозу захворювання.
Матеріали і методи. Представлено дані 9-річного спостереження за 72 пацієнтами (40 жінок ≥ 32 чоловіків) з рецидивно-ремітивним розсіяним склерозом. Ступінь вираження неврологічних симптомів оцінювали за шкалою EDSS. На МР-томограмах підраховували кількість гіперінтенсивних вогнищ на Т2-зважених зображеннях, зокрема вогнищ розміром понад 3 мм, кількість Т1-вогнищ, Gd+-вогнищ. Вивчали рівень прозапальних та протизапальних цитокінів ІЛ-1, ІЛ-2, ІЛ-4, ІЛ-6, ФНП-α, ІФН-γ у культурі мононуклеарів людини.
Результати. Встановлено сильний кореляційний зв’язок між рівнями прозапальних цитокінів ІЛ-1, ІФН-γ та кількістю клінічних загострень на рік (rs = 0,753 і 0,700 відповідно). Виявлено, що на формування інвалідизації впливають такі чинники, як розміри Т2-вогнищ, їх локалізація, наявність Т1-вогнищ («чорних дір»). За допомогою методу Каплана — Мейєра виявлено вірогідний вплив наявності понад 9 Т2-вогнищ розміром більше 3 мм на клінічну активність захворювання.
Висновки. Наявність взаємозв’язку між клінічними і лабораторно-інструментальними ознаками активності перебігу розсіяного склерозу обґрунтовує необхідність удосконалення методів моніторингу перебігу захворювання і сприяє поліпшенню його діагностики.

Ключові слова: активність перебігу розсіяного склерозу, інвалідизація, цитокіни, вогнища демієлінізації.

Мета — дослідити зміни концентрації 25-гідроксивітаміну D (25(OH)D) у сироватці крові дорослих осіб, хворих на розсіяний склероз (РС), залежно від клінічних характеристик захворювання.
Матеріали і методи. Обстежено 68 хворих на РС (жителі Івано-Франківська та Івано-Франківської області), з них 39 жінок та 29 чоловіків, з верифікованим діагнозом РС. Середній вік пацієнтів — (37,7 ± 9,7) року, середній ступінь тяжкості за шкалою EDSS — (4,7 ± 1,3) бала. У контрольну групу залучено 10 практично здорових осіб (середній вік — (37,3 ± 8,7) року). Вміст 25(OH)D у сироватці крові визначали імуноферментним методом.
Результати. У пацієнтів з вторинно-прогресивним типом перебігу РС спостерігали статистично значуще зниження рівня 25(OH)D порівняно з групою хворих із ремітивно-рецидивним перебігом. Виявлено статистично значущу різницю цього показника у пацієнтів із РС середньої тяжкості й тяжким РС.
Висновки. Рівень 25(OH)D у сироватці крові хворих на РС залежить від клінічних характеристик захворювання. Так, найнижчі значення виявлено у хворих з вторинно-прогресивним типом перебігу і 6 — 9 балами за шкалою EDSS.

Ключові слова: розсіяний склероз, етіологія, патогенез, вітамін D.

Мета — вивчити характеристики пам’яті та уваги у пацієнтів з больовими попереково-крижовими синдромами на тлі цукрового діабету.
Матеріали і методи. Проведено комплексне клініко-лабораторне, нейровізуалізаційне та нейропсихологічне дослідження 142 пацієнтів з больовими попереково-крижовими синдромами. Середній вік обстежуваних — (59,00 ± 0,63) року. Серед пацієнтів переважали жінки (78). Одним з етапів дослідження було нейропсихологічне обстеження, яке, окрім оцінки ситуаційної та конституційної тривожності, ознак депресії з катамнезом один рік, передбачало дослідження пам’яті (за допомогою методики запам’ятовування 10 слів) та уваги (за допомогою таблиць Шульте).
Результати. Зміни показників нейропсихологічного статусу, які характеризували увагу (концентрацію та виснаження) і пам’ять (короткочасну та тривалу) зафіксовано як у пацієнтів з больовими попереково-крижовими синдромами, в яких не було порушень вуглеводного обміну, так і у пацієнтів з фоновим цукровим діабетом, однак частота та вираженість змін були достовірно більшими (р < 0,05) при цукровому діабеті.
Висновки. Виявлені порушення пам’яті у пацієнтів з больовими попереково-крижовими синдромами на тлі цукрового діабету та без нього можуть бути пов’язані не лише зі змінами і порушенням функціонування гіпокампа та амигдалярного комплексу, а й з порушенням концентрації і швидким виснаженням уваги.

Ключові слова: больовий попереково-крижовий синдром, концентрація уваги, виснаження уваги, короткотривала пам’ять, тривала пам’ять, цукровий діабет.

Описано клінічний випадок діагностики «порожнього» турецького сідла. Висвітлено клінічну картину, особливості цієї патології та труднощі діагностики.

Ключові слова: «порожнє» турецьке сідло, нейроендокринні розлади.

Мета — оцінити прогноз ВІЛ-асоційованого туберкульозного менінгоенцефаліту (ТМ) залежно від механізму його розвитку.
Матеріали і методи. Обстежено 116 ВІЛ-інфікованих хворих з ТМ. Проводили клініко-лабораторне обстеження, культуральне дослідження мокротиння і спинномозкової рідини з тестом медикаментозної чутливості мікобактерій туберкульозу. Визначали рівень CD4-лімфоцитів. Ефективність лікування оцінювали за рівнем летальності.
Результати. У 46,6 % пацієнтів ТМ був першим виявом туберкульозу, у 39,6 % — розвинувся на тлі протитуберкульозного лікування з приводу туберкульозу іншої локалізації, у 13,8 % — був виявом синдрому відновлення імунної системи (СВІС) після початку антиретровірусної терапії. У пацієнтів, для яких ТМ був дебютом туберкульозу, спостерігали триваліший початок (p < 0,05), меншу частоту генералізації туберкульозу (p < 0,001) і хіміорезистентність. СВІС-асоційований ТМ характеризувався швидким гострим перебігом, глибокою імуносупресією, найбільшою кількістю хворих з ознаками генералізації туберкульозного процесу. Серед пацієнтів з ТМ, який виник на тлі лікування іншої форми туберкульозу, визначено найбільшу частку хворих з мультирезистентним туберкульозом, найнесприятливіший перебіг щодо виживання. Рівень летальності у хворих, у яких туберкульоз виник унаслідок СВІС, був також високим. Найсприятливішим для виживання був варіант, коли симптоми ТМ були першими виявами туберкульозу.
Висновки. Найсприятливіший прогноз мав ТМ, який був дебютом туберкульозу. Найнесприятливіший перебіг мав ТМ, який розвинувся на тлі протитуберкульозного лікування з приводу туберкульозу інших локалізацій, що можна пояснити більшою часткою пацієнтів з мультирезистентним туберкульозом. СВІС-асоційований ТМ характеризувався високим рівнем летальності. Основним заходом профілактики цього варіанта ТМ є ретельне обстеження пацієнтів на наявність туберкульозу та його ефективне лікування до початку антиретровірусної терапії.

Ключові слова: ВІЛ-інфекція, туберкульоз, менінгоенцефаліт, антиретровірусна терапія.

Мета — вивчити ефективність солей цинку при лікуванні хворих з неврологічними формами гепатоцеребральної дегенерації.
Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів лікування 82 пацієнтів з гепатоцеребральною дегенерацією (40 жінок і  42 чоловіків). На момент госпіталізації вік хворих становив від 5 до 55 років, у середньому 27,3 року, а на момент дебюту захворювання — від 1 року до 40 років, у середньому 21,3 року. 23 пацієнтам проводили монотерапію солями цинку, 43 — комбіновану терапію невисокими дозами пеніциламіну і солей цинку, 16 — монотерапію пеніциламіном.
Результати. У результаті проведеного лікування у 67,1 % пацієнтів спостерігали поліпшення психоневрологічного статусу: значно поліпшилася мова, зменшилися тремор кінцівок і амплітуда гіперкінезів, знизився м’язовий тонус, поліпшилися когнітивні функції. Згідно з міжнародною дворівневою шкалою оцінки сумарний показник патології знизився на 21 бал.
Висновки. Солі цинку ефективні та малотоксичні й можуть бути препаратом вибору при лікуванні хворих з гепатоцеребральною дегенерацією в передсимптомній стадії хвороби, а також на етапі підтримувального лікування — як монотерапія, так і в комбінації з пеніциламіном. Проте для лікування і реабілітації хворих з гепатоцеребральною дегенерацією терапії солями цинку та пеніциламіном недостатньо. Тому з урахуванням клінічної картини і даних додаткових методів дослідження необхідно не рідше ніж 1 — 2 рази на рік проводити курси симптоматичного лікування.

Ключові слова: гепатоцеребральна дегенерація, лікування, солі цинку.

Мета — поліпшити результати хірургічного лікування хворих з наслідками ушкоджень периферичних нервів з використанням методики прямої електростимуляції.
Матеріали і методи. Представлено результати хірургічного лікування з використанням тривалої електростимуляції 312 хворих з наслідками травматичного ушкодження периферичних нервів. Для обстеження хворих використовували магнітно-резонансну і комп’ютерну томографію, ультразвукове дослідження та елект­­­­­ро­­нейро­міографію.
Результати. У віддалений період зафіксовано 92,2 % позитивних результатів (збільшення сили та обсягу рухів, відновлення чутливості, регрес вегетативно-трофічних порушень та больового синдрому).
Висновки. Тривала електростимуляція — це безпечний та ефективний метод, який слід застосовувати у комплексному відновному лікуванні хворих з наслідками ушкодження периферичних нервів. Цей метод дає змогу підтримати у функціональному стані м’язи до моменту регенерації нервових стовбурів, сприяє відновленню сили та обсягу рухів, чутливості, регресу вегетативно-трофічних порушень та больового синдрому.

Мета — з’ясувати, який із препаратів, котрі призначають для превентивної терапії, забезпечує найбільшу тривалість ремісії у хворих на розсіяний склероз (РС).
Матеріали і методи. За період 2007 — 2012 рр. у неврологічному відділенні Закарпатської обласної клінічної лікарні імені А. Новака проліковано 40 хворих на РС віком від 18 до 40 років. Призначено препарати: Копаксон, Бетаферон, Ребіф, Авонекс, Бетфер 1b, Бетфер 1a плюс.
Результати. Встановлено показання та протипоказання до застосування превентивної терапії у хворих на РС. Позитивні результати отримано при призначенні кожного з досліджуваних препаратів.
Висновки. Хворим на РС для превентивної терапії доцільно призначати Копаксон, Бетаферон, Ребіф, Авонекс, Бетфер 1b, Бетфер 1а плюс. Найдовші періоди ремісії виявлено у хворих на РС, які приймали Копаксон та Авонекс.

Ключові слова: розсіяний склероз, превентивна терапія.

В настоящее время доступны различные терапевтические стратегии для лечения рассеянного склероза (РС), включая иммуносупрессанты, иммуномодуляторы и моноклональные антитела. Относительная эффективность указанных стратегий для предупреждения рецидива заболевания или прогрессирования инвалидизации четко не определена, поскольку проведено небольшое число непосредственных сравнительных исследований. Эту неопределенность может устранить анализ результатов, включая как непосредственное, так и непрямое сравнение эффектов лечения.

Погіршення когнітивних функцій належить до найбільш поширених і соціально значущих розладів нервової системи. Цереброваскулярна патологія — одна з частих причин виникнення когнітивного дефіциту. Метою роботи було вивчити ефективність препарату Гліатилін у хворих похилого віку із синдромом помірних когнітивних порушень на тлі дисциркуляторної енцефалопатії II стадії. Обстежено 15 пацієнтів із синдромом помірних когнітивних порушень на тлі дисциркуляторної енцефалопатії II стадії. Препарат Гліатилін призначали в дозі 400 мг двічі на добу протягом трьох місяців. Отримані дані після завершення курсу лікування свідчать про поліпшення загального стану хворих, когнітивних функцій та позитивну динаміку показників біоелектричної активності головного мозку.

Ключові слова: помірні когнітивні порушення, дисциркуляторна енцефалопатія, Гліатилін.

Мета — дослідити клінічну ефективність препарату Алора в лікуванні дітей та підлітків з психопатологічними станами граничного рівня.
Матеріали і методи. Під спостереженням перебували 66 дітей віком від 3 до 16 років з психопатологією граничного рівня. 38 дітей становили дослідну групу. Їм проводили терапію препаратом Алора. 28 дітей склали контрольну групу. Діти контрольної групи віком від 3 до 12 років приймали гліцин і гідроксизин, а віком від 12 до 16 років — гліцин та гідазепам. Усі препарати призначали у вікових дозах. Усім дітям проводили загальноклінічне, психопатологічне та експериментально-психологічне дослідження. Ступінь клінічних виявів оцінювали за 3-бальною шкалою.
Результати. Доведено, що препарат Алора має виражений анксіолітичний та антидепресивний ефект, відновлює порушений цикл сон — безсоння, забезпечує стійку редукцію тривожно-депресивних симптомів. Найбільшою мірою зменшилися тривожно-депресивні розлади (на 78 та 70 % відповідно) і м'язова напруженість (на 74 %) при генералізованому тривожному розладі дитячого віку. Ознаки стійкого емоційного фону спостерігали вже наприкінці першого тижня терапії препаратом Алора, вони досягли максимуму до початку четвертого тижня. Ступінь редукції астенічних симптомів у дослідній групі був вищим, ніж у контрольній, на 21 — 29 %.
Висновки. Рослинний монопрепарат Алора має анксіолітичний, седативний, антидепресивний ефект, відновлює порушений сон і має значно ліпшу переносимість порівняно із синтетичними препаратами, що дозволяє застосовувати його в дитячій психіатричній практиці.

Ключові слова: терапія, Алора, граничний рівень психопатологічних симптомів, дослідження, дитячий вік.

Швидке зниження артеріального тиску в пацієнтів
з гострим внутрішньомозковим крововиливом
Anderson C. S., Heeley E., Huang Y. et al. Rapid blood-pressure lowering in patients with acute intracerebral hemorrhage // New Engl. J. Med. — 2013. — Vol. 368 (25). — P. 2355 — 2365.
Frontera J. A. Blood pressure in intracerebral hemmorrhage — how low should we go // New England J. Med. — 2013. — Vol. 368 (25). — P. 2426 — 2427.

Пароксизмальна суправентрикулярна тахікардія та ризик розвитку ішемічного інсульту
Kamel H., Elkind M. S.V., Bhave P. D. et al. Paroxysmal supraventricular tachycardia and the risk of ischemic stroke // Stroke. — 2013. — Vol. 44. — P. 1550 — 1554.

Ожиріння та порушене когнітивне функціонування в людей
похилого віку: популяційне крос-секційне дослідження (NEDICES)
Benito-Leon J., Mitchell A. J., Hernandez-Gallego J., Bermejo-Pareja F. Obesity and impaired cognitive functioning in the elderly: a population-based cross-sectional study (NEDICES) // Eur. J. Neurol. — 2013. — Vol. 20. — P. 899 — 906.

Автоімунні захворювання в людей з розсіяним склерозом
та їхніх родичів: систематичний огляд і метааналіз
Dobson R., Giovannoni G. Autoimmune disease in people with multiple sclerosis and their relatives: a systematic review and meta-analysis // J. Neurol. — 2013. — Vol. 260. — P. 1272 — 1285.

Взаємозв’язок між розсіяним склерозом і хронічним періодонтитом
та курінням
Sheu J. -J., Lin H. -C. Association between multiple sclerosis and chronic periodontitis: a population-based pilot study // Eur. J. Neurol. — 2013. — Vol. 20. — P. 1053 — 1059.
Ramagopalan S. V., Lee J. D., Yee I. M. et al. Association of smoking with risk of multiple sclerosis: a population-based study // J. Neurol. — 2013. — Vol. 260. — P. 1778 — 1781.

Тимектомія: роль у лікуванні міастенії
Spillane J., Hayward M., Hirsch N. P. Thymectomy: role in the treatment of myasthenia gravis // J. Neurol. — 2013. — Vol. 260. — P. 1798 — 1801.

21-й Світовий конгрес з неврології відбувся у Відні 21 — 26 вересня 2013 р. під гаслом «Неврологія в епоху глобалізації». У його роботі взяли участь 6300 учасників із 135 країн. На церемонії відкриття урочисті промови виголосили президент конгресу професор E. Auff, президент Світової неврологічної федерації професор V.  Hachinski, президент Європейської федерації неврологічних товариств професор R. Hughes, радник з охорони здоров’я Відня S. Wehsely, президент Австрії H. Fisher (відеозвернення).

О. Г. Морозова, О. А. Ярошевський, Я. В. Липинська
Харківська медична академія післядипломної освіти
Вегетативна дисфункція при міофасціальних больових синдромах шийно-плечової локалізації: особливості формування та перебігу