У 2013 р. кафедра неврології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця святкує своє 110-річчя.
Ми, старше покоління кафедри, відчуваємо свою причетність до нашої багатої спадщини. Наш обов’язок — нагадати молодому поколінню співробітників про фундаторів кафедри неврології, відомих учених, діяльність яких збагатила вітчизняну медичну науку, сприяла підвищенню авторитету української неврології, а також розповісти про менш відомих, але не менш талановитих викла­дачів-трудівників, з якими ми мали щастя працювати, спілкуватися, вчитися.

Минулий рік ознаменувався 150-річчям від дня народження славетного лікаря-невролога, викладача і науковця, фундатора неврології як клінічної дисципліни на медичних факультетах Київського імператорського університету Святого Володимира і Загребського університету — професора Михайла Микитовича Лапінського. Колишній срібний медаліст Чернігівської гімназії, випускник медичного факультету Київського університету 1891 р., М. М. Лапінський був гуртківцем, а пізніше — стипендіатом кафедри нервових хвороб і психіатрії під керівництвом професора І. О. Сікорського [6, 15]. Пройшов дворічне стажування у клініках Парижа і Берліна. У 1897 р. успішно захистив дисертацію на тему «О заболеваниях сосудов при страдании первичных нервных стволов или периферических нервов» [5, 6]. Зростання досвіду невролога-практика поєднувалося з широким колом наукових інтересів і викладацькою роботою у стінах Київської альма-матер. М. М. Лапін­ський невтомно поглиблював знання з клінічної неврології, анатомії і патоморфології нервової системи, психо- та нейрофізіології, експериментальних методик дослідження, електродіагностики і терапії психоневрологічих хвороб у провідних клініках та лабораторіях Відня, Гейдельберга, Страс­бурга.

Серед видатних учених, які працювали на кафедрі неврології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця за 110 років її існування, одне з найпочесніших місць посідає академік Борис Микитович Маньківський.

Заслужений діяч науки і техніки України, професор, доктор медичних наук С. М. Віничук належить до плеяди лікарів, які обрали професію за покликанням. Завдяки цьому та наполегливій самовідданій праці він досяг значних успіхів на ниві медичної науки і лікувальної практики.

Мета — провести аналіз епідеміологічних показників розсіяного склерозу (РС) у Волинській області й визначити залежність виникнення РС від місяця народження у волинській когорті хворих.
Матеріали і методи. Проаналізовано медичні картки амбулаторних хворих з РС, які перебувають на диспансерному обліку в центрі демієлінізувальних захворювань Волинської обласної клінічної лікарні, та медичну документацію дільничних районних поліклінік і поліклінік м. Луцька. Зареєстровано 825 пацієнтів з діагнозом РС, серед них було 542 жінки, 283 чоловіки. Середній вік — (46,4 ± 11,3) року. Проведено аналіз таких даних: місяць, рік народження, вік виникнення перших симптомів захворювання, дата встановлення діагнозу РС.
Результати. Визначено райони у Волинській області з найбільшою та найменшою поширеністю РС. Найбільша поширеність — у віковій групі 32—59 років. Середній вік початку захворювання — (30,1 ± 9,2) року. Середня тривалість періоду від появи перших симптомів до встановлення діагнозу достовірного РС — (5,9 ± 6,7) року. Цей показник має обернений зв’язок з роком початку захворювання. Частка пацієнтів з ремітивним перебігом у Волинській області становить 13,3 %, з ремітивно-прогресивним — 56 %, з вторинно-прогресивним — 13,5 %, з первинно-прогредієнтним — 17,2 %. Ризик розвитку РС для народжених у лютому, квітні та серпні більший у 1,63; 1,66 та 1,57 разу відповідно порівняно з народженими у жовтні та листопаді.
Висновки. Основна частка випадків РС на Волині припадає на осіб працездатного віку. Показники поширеності РС у різних районах Волинської області є гетерогенними. Період між виникненням перших симптомів та встановленням діагнозу достовірного РС значно скоротився протягом останніх десятиліть. Ризик захворіти на РС для народжених у квітні, лютому та серпні значно вищий, ніж для народжених у жовтні чи листопаді.

Ключові слова: розсіяний склероз, епідеміологія, поширеність, місяць народження.

Мета — вивчити ефективність комбінованого препарату фолієвої кислоти та калію йодиду — Йодофолу —
в лікуванні синдрому втоми у хворих на розсіяний склероз.
Матеріали і методи. Обстежено 20 хворих на розсіяний склероз із рецидивно-ремітивним перебігом у стадії ремісії, які скаржилися на втому. Середній вік хворих — (35,4 ± 1,9) року. Пацієнти приймали Йодофол по одній таблетці на добу протягом 3 міс. Усім хворим проводили комплексне клініко-неврологічне обстеження та оцінювали втому за допомогою шкал-опитувальників.
Результати. Після проведеного лікування у пацієнтів спостерігали достовірне зниження впливу втоми на життєдіяльність, що виявлялося зменшенням бала за шкалою MFIS, впливом втоми на когнітивну, психосоціальну і фізичну сфери життєдіяльності. За даними шкали FDS, зменшилася кількість хворих з астенією, зі втомою при звичайних фізичних навантаженнях, а також частота та вираженість синдрому втоми.
Висновки. На тлі лікування Йодофолом відзначено достовірне зниження вираженості синдрому втоми у пацієнтів з розсіяним склерозом, що виявлялося зменшенням кількості балів за шкалами після 3-місячного курсу лікування.

Ключові слова: розсіяний склероз, синдром втоми, Йодофол.

Мета — вивчити вплив стресової гіперглікемії на перебіг та функціональні наслідки у пацієнтів з цукровим діабетом та без нього в гострий період спонтанного супратенторіального внутрішньомозкового крововиливу на тлі артеріальної гіпертензії.
Матеріали і методи. Обстежено 75 пацієнтів із супратенторіальним внутрішньомозковим крововиливом, який розвинувся на тлі артеріальної гіпертензії. Залежно від наявності цукрового діабету та рівня глюкози в крові хворих розподілено на три групи. До першої групи ввійшли 44 пацієнти без діабету, з рівнем глюкози у крові на момент госпіталізації менше ніж 7,0 ммоль/л, до другої — 18 осіб зі стресовою гіперглікемією (рівень глюкози понад 7,0 ммоль/л), до третьої — 13 пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу. Ефективність лікування оцінювали за шкалою NIHSS, модифікованою шкалою Ренкіна, індексом Бартел.
Результати. Пацієнти із цукровим діабетом 2 типу та стресовою гіперглікемією  (рівень глюкози 10 ммоль/л і більше) мали тяжчий неврологічний дефіцит за шкалою NIHSS та гірші томографічні показники внутрішньомозкового крововиливу. На 21-­шу добу лікування не виявлено достовірної різниці за функціональними наслідками між групами, однак серед хворих зі стресовою гіперглікемією та цукровим діабетом 2 типу частіше мали місце летальні наслідки.
Висновки. Цукровий діабет 2 типу і стресова гіперглікемія асоціюються з тяжчим перебігом внутрішньомозкового крововиливу та смертю в гострий період спонтанного супратенторіального внутрішньомозкового крововиливу в пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Ключові слова: внутрішньомозковий крововилив, стресова гіперглікемія, цукровий діабет, функціональні наслідки.

Мета — порівняти клінічну ефективність різних нейропротекторних препаратів у хворих на гострий ішемічний інсульт.
Матеріали і методи. Проведено клініко-неврологічне обстеження 178 хворих з гострим ішемічним інсультом віком від 40 до 79 років (середній вік — (60,5 ± 10,4) року), яких залежно від застосованої терапії розподілили на 5 дослідних груп та контрольну групу. Оцінювали динаміку суб’єктивних даних хворих та їхнього неврологічного статусу з використанням шкал NIHSS, модифікованої шкали Ренкіна, індекса Бартел та Глобального тесту впродовж 90 днів захворювання.
Результаты. Динаміка неврологічного статусу, ступеня інвалідизації та функціональної незалежності пацієнтів свідчила про ефективність нейропротекторної терапії у лікуванні хворих на ішемічний інсульт. Найефектив­нішим було застосування комбінації Корвітину і Цераксону: високу ефективність на 21-шу добу зафіксували у 82,9 % хворих, на 90-ту добу — у 87,1 %, у групі стандартної терапії — відповідно у 35,5 та 48,4 % пацієнтів. Через 3 міс спостереження повне одужання відзначено у 37,1 % пацієнтів, які отримували лікування Корвітином у поєднанні з Цераксоном, у 29,0 %, які отримували лікування Корвітином, у 29,0 %, які отримували лікування Цераксоном і у 22,6 %, які отримували стандартну терапію.
Висновки. Застосування у хворих із гострим ішемічним інсультом препаратів Цераксон, Корвітин, Церебролізин, Актовегін сприяє підвищенню ефективності лікування порівняно зі стандартною терапією, яка не передбачала призначення нейропротекторного препарату. Комбінована нейропротекція з використанням Корвітину (кверцетину) і Цераксону (цитиколіну) істотно підвищувала ефективність лікування гострого ішемічного інсульту порівняно з монотерапією цими засобами, а також перевищувала ефективність застосування Цере­бролізину чи Актовегіну.

Ключові слова: гострий ішемічний інсульт, патофізіологія ішемічної напівтіні, нейропротекція.

Мета — здійснити комплексний аналіз впливу препарату Гліатилін на функціональний стан мозку у хворих похилого віку, які перенесли півкульний ішемічний інсульт.
Матеріали і методи. Під спостереженням перебували 29 пацієнтів, що перенесли півкульний ішемічний інсульт, у ранній відновний період. Середній вік хворих становив (63,6 ± 3,2) року. Курсовий прийом Гліатиліну передбачав 10 внутрішньовенних ін’єкцій по 1000 мг щодня, далі по 1 капсулі (400 мг) двічі на добу протягом 20 діб.
Результати. Встановлено, що у хворих, які перенесли ішемічний інсульт, Гліатилін збільшує повсякденну життєву активність (за шкалою Ренкіна з (2,79 ± 0,13) до (1,87 ± 0,12) бала, p < 0,05), поліпшує когнітивні функції (за шкалою MMSE), має вазоактивну й метаболічну дію (поліпшує церебральну гемодинаміку, підвищує лінійну систолічну швидкість кровоплину, знижує величину індексу периферичного опору в окремих судинах каротидного і вертебробазилярного басейнів). Відзначено реорганізацію біоелектричної активності головного мозку, що характеризується зниженням у загальній структурі ЕЕГ інтенсивності в діапазоні повільних ритмів на тлі підвищення інтенсивності в діапазоні  α-ритму.
Висновки. Спираючись на результати комплексного аналізу впливу Гліатиліну на функціональний стан головного мозку у хворих, які перенесли ішемічний інсульт, можна рекомендувати введення цього препарату в систему реабілітаційних заходів зазначеної категорії хворих.

Мета — вивчити ефективність лікування донепезилом гідрохлоридом (Альмер, Actavis) хворих похилого віку на початкових стадіях деменції альцгеймерівського і судинного типу.
Матеріали і методи. До 3-місячного клінічного дослідження залучено 38 хворих похилого віку (середній вік — (71,03 ± 1,20) року) із синдромом деменції. Всім пацієнтам проводили клініко-неврологічне, лабораторне, інструментальне (електрокардіографія, КТ/МРТ головного мозку, КЕЕГ) і нейропсихологічне дослідження.
Результати. Встановлено, що курсове лікування препаратом Альмер хворих похилого віку на початкових стадіях деменції позитивно впливає на їх загальний стан, функцію пам’яті, мови, праксис, а також поведінкові характеристики, сприяє поліпшенню повсякденної активності пацієнтів, супроводжується позитивними змінами біоелектричної активності головного мозку.
Висновки. Виявлено добру ефективність, переносність та безпечність донепезилу гідрохлориду при лікуванні осіб похилого віку із синдромом деменції на початкових стадіях. Препарат Альмер можна рекомендувати як препарат вибору в терапії когнітивних порушень на початкових стадіях деменції альцгеймерівського і судинного типу.

Ключові слова: деменція, вік, лікування, донепезилу гідрохлорид, Альмер.

Мета — вивчити ефективність застосування комбінації препаратів Ксефокам і Нейробіон у лікуванні хворих з дискогенними радикулопатіями поперекового відділу хребта шляхом оцінки якості життя пацієнтів.
Матеріали і методи. Проведено клініко-неврологічне дослідження 31 пацієнта (12 жінок, 19 чоловіків) віком від 26 до 65 років з дискогенними радикулопатіями поперекового відділу хребта на тлі остеохондрозу. Всім хворим виконано загальноклінічні та біохімічні аналізи крові й сечі, клініко-неврологічне обстеження. На момент госпіталізації та на 10-ту добу лікування заповнювали анкету якості життя SF-36 і анкету болю Мак-Гілла.
Результати. Після лікування у хворих відзначено поліпшення стану (суттєве зменшення больового синдрому, регрес вираженості м’язово-тонічного симптому, зменшення порушень чутливості, а також зростання показників SF-36 за шкалами фізичного компонента здоров’я і рольового фукціонування), вираженіше у разі поєднання Ксефокаму з Нейробіоном. Установлено високу безпечність Ксефокаму та Нейробіону.
Висновки. Показано необхідність визначення якості життя у цього контингенту хворих як одного з критеріїв оцінки ефективності лікування. Відзначено позитивну динаміку показників якості життя в результаті лікування, більш виражену в разі поєднання Ксефокаму з Нейробіоном.

Ключові слова: попереково-крижова радикулопатія, якість життя, біль, функціональні здібності, нейротропні вітаміни.

Розглянуто сучасні проблеми фармакотерапії різних форм деменцій. Обґрунтовано концепцію холінергічної фармакотерапії як ефективного шляху патогенетичного впливу для ослаблення когнітивних процесів. Розглянуто відомі лікарські засоби зазначеного типу дії, особливості їх механізмів дії, клінічні ефекти та недоліки. Особливе місце як інструмента лікувальної стратегії нейродегенеративних і судинних форм деменцій відведено препарату ривастигміну — селективному інгібітору ацетилхолінестерази, аналізу його переваг над іншими препаратами зазначеної групи. Обґрунтовано доцільність його застосування за різних форм когнітивних, поведінкових і психічних розладів при деменціях.

Ключові слова: деменції, холінергічна фармакотерапія, ривастигмін.

23-й Конгрес Європейського неврологічного товариства як окремої неврологічної організації відбувся у Барселоні 8 — 11 червня 2013 р. в одному з найбільших виставкових центрів Іспанії — Фіра Гран Віа. На конгресі обговорювали відомі неврологічні захворювання та патологічні стани у світлі нових фактів. У заході взяли участь вчені та лікарі-неврологи з країн Європи, яких об’єднувала одна мета — поліпшити діагностику та вдосконалити лікування пацієнтів. Розглянуто проблеми судинної неврології, демієлінізувальної патології, головного болю, хвороби Паркінсона (ХП), хвороби Альцгеймера, сучасні підходи до лікування захворювань нервової системи.