Мета — вивчити клінічні особливості хвороби Хортона (ХХ), оцінити результати параклінічного обстеження, провести аналіз найближчих і віддалених результатів лікування.

Матеріали і методи. Обстежено 5 хворих (3 чоловіки, 2 жінки) віком 40—65 років, які перебували на лікуванні в II неврологічному відділенні 5-ї клінічної лікарні м. Мінська з 1998 по 2008 р. Вираженість больового синдрому оцінювали за 100-міліметровою візуальною аналоговою шкалою болю. Для об’єктивізації когнітивних порушень використовували коротку шкалу оцінки психічного статусу (Mini Mental State Examination, MMSE). Проводили ультразвукову допплерографію екстракраніального відділу сонних артерій, а також магнітно-резонансну томографію (МРТ) головного мозку. В одному випадку виконане патоморфологічне дослідження.

Результати. ХХ у 3 хворих почалася підгостро (понад 1 міс), у 2 — мала гострий перебіг. Облігатним симптомом були головні болі, локалізовані в скроневих ділянках і/або обличчі, які мали пульсуючий і тривалий характер, вони не супроводжувалися нудотою (чи блювотою), фоно- чи фотофобією. В одному випадку в анамнезі були епізоди повторних транзиторних ішемічних атак у каротидному басейні у формі минущої слабкості правих кінцівок і гемігіпестезії, однак вогнищ ішемії в півкулях мозку під час МРТ не виявлено. При виконанні допплерографії брахіоцефальних судин у всіх хворих спостерігали зменшення лінійної швидкості кровотоку, збільшення індексу циркуляторного опору і гемодинамічно значущу (> 30 %) асиметрію кровотоку. При гістологічному дослідженні мікроскопічно в головному мозку виявлена картина гранулематозного гігантоклітинного васкуліту. При динамічному спостереженні за обстеженою групою в двох випадках зафіксували повторне загострення процесу. Лікування ХХ зазвичай починають після гістологічного підтвердження діагнозу. Методом старт-терапії є призначення преднізолону в дозі 40—100 мг/добу у таблетках. У 3 пацієнтів із ХХ відзначено стійку ремісію, яка максимально тривала 10 років.

Висновки. ХХ є одним з рідкісних варіантів автоімунної патології, має характерні клінічні симптоми й успішно піддається глюкокортикоїдній терапії за умови своєчасної діагностики.

Ключові слова: артерії, запалення, хвороба Хортона, діагностика, лікування.

Мета — створення діагностичного алгоритму МРТ-обстеження хворих з внутрішньоспинномозковими ураженнями (ВСМУ).

Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз даних магнітно-резонансної томографії (МРТ) 195 хворих із ВСМУ, які перебували на стаціонарному лікуванні або яких консультували амбулаторно в Інституті нейрохірургії імені акад. А.П. Ромоданова АМН України за період 1995—2006 pp. Серед них — 154 хворих із внутрішньоспинномозковими пухлинами (ВСМП) та 41 — із непухлинними ураженнями спинного мозку (НПУСМ). Усі пухлини були верифіковані під час оперативних втручань та гістологічно.

Результати. Визначено частоту та характеристику МРТ-ознак ВСМУ, встановлено можливості МРТ щодо припущення гістологічного типу ВСМП, уточнено оптимальний обсяг даних МРТ, потрібних для планування оперативного видалення ВСМП. Випадками для обов’язкового отримання Т1en-зважених зображень є: неможливість проведення диференційної діагностики ВСМП і НПУСМ лише на основі оцінки Т1- і Т2-зважених зображень, неіформативність МРТ-зображення щодо отримання необхідних даних для планування оперативного втручання.

Висновки. МРТ є надійним діагностичним методом, що забезпечує ранню діагностику ВСМП та НПУСМ на амбулаторному етапі обстеження. Припущення гістологічного типу ВСМП можливе за умови отримання нативних та контрастно підсилених зображень. Розроблено діагностичні моделі двох найчастіших видів ВСМП — епендимоми та астроцитоми. Оптимальний обсяг даних МРТ-зображення, необхідних для планування оперативного втручання, включає: розташування пухлини щодо спинного мозку, визначення меж пухлини, характеристику кіст, сторону росту екзофітного компонента, припущення гістологічного типу.

Ключові слова: магнітно-резонансна томографія, внутрішньоспинномозкові пухлини, непухлинні ураження спинного мозку, передопераційне планування.

Під спостереженням перебував 71 хворий (37 чоловіків і 34 жінки) віком від 30 до 74 років (середній вік — 51 рік). Депресія розвинулася через 3—6 міс після перенесеної закритої черепно-мозкової травми (ЗЧМТ). У групу порівняння включено 20 пацієнтів того ж віку з вертеброгенною люмбалгією, в яких не було травми. Провели неврологічне, патопсихологічне і психометричне дослідження (обстеження за шкалами Гамільтона, Бека, Спілбергера—Ханіна, САН і тест якості життя). Показано, що середній рівень депресії у пацієнтів після ЗЧМТ не відрізнявся від такого групи порівняння і не залежав від терміну давності травми і вираженості неврологічного дефіциту. Клінічно виражена, тобто відносно тяжка, депресія після ЗЧМТ відзначена у 22 % пацієнтів, її ступінь був вищим у разі правопівкульної локалізації травматичного процесу. Виявлено, що найбільше значення в патогенезі травматичної депресії мали психосоціальні чинники: депресія частіше виникала у самотніх пацієнтів, жінок. Умовами її виникнення були збережений інтелект і високий рівень особистісної тривожності. Втрата роботи в результаті ЗЧМТ у зазначеній групі пацієнтів не мала психотравмуючого значення.

Ключові слова: закрита черепно-мозкова травма, депресія.

Мета — розробка нового способу діагностики нейрональної астенії та оцінка діагностичної значущості цього способу у хворих із церебральним атеросклерозом.

Матеріали і методи. Проведено клініко-нейрофізіологічне дослідження астенії при транзиторних ішемічних атаках у 245 пацієнтів з церебральним атеросклерозом із застосуванням сумарної оцінки вегетативної реакції зіниць та нейрональних реакцій на спалахи світла при  електроенцефалографії.

Результати. Встановлено достовірну відмінність рівня астенії порівняно з контролем та тісну кореляцію між значеннями оцінки астенії, отриманими з допомогою запропонованого методу та за шкалою Multidimensional Fatigue Inventory.

Висновки. Розроблений спосіб діагностики ознак астенії має діагностичну значущість при астенічних станах, залежних від церебральних порушень. У пацієнтів із церебральним атеросклерозом частота та вираженість астенії були більшими, при цьому стан вегетативного забезпечення і нейрональних реакцій корелював з вираженістю клінічних проявів. Комплексна оцінка реакції зіниць та нейронального стану при проведенні функціональних проб підвищувала ефективність діагностики астенічних станів.

Ключові слова: астенія, церебральний атеросклероз, церебральні ішемічні події.

Мета — проаналізувати результати протонної магнітно-резонансної спектроскопії (ПМРС) головного мозку хворих з розсіяним склерозом (РС) у різні періоди захворювання (дебют, ремітуючий, вторинно-прогредієнтний перебіг, ремісія, екзацербація) для виявлення особливостей метаболізму мозкової тканини й обґрунтування терапевтичних рекомендацій.

Матеріали і методи. За допомогою високопольної ПМРС головного мозку обстежено 46 хворих на РС. Дебют захворювання був у 12 пацієнтів, ремітуючий перебіг — у 13, вторинно-прогредієнтний перебіг — у 21.

Результати. Для більшості хворих на РС, порівняно з групою здорових добровольців, було характерне зниження піка N-ацетиласпартату (у середньому на 10—23 %, p < 0,01), креатину (на 15—30 %, p < 0,01), холіну (на 15—30 %, p < 0,01). Концентрація інозитолу збільшувалася в середньому на 73 % (p < 0,01). Появу піка ліпідів відзначено у 82 % випадків РС. У разі дебюту РС спостерігали значне підвищення концентрації інозитолу і зниження концентрації холіну і креатину. У фазу клінічної ремісії спостерігали незначне підвищення піка інозитолу і зниження піка N-ацетиласпартату, появу піків ліпідів. У виниклих бляшках РС відзначене переважне збільшення концентрації інозитолу. Зміна концентрації холіну і креатину була характерною переважно для старих вогнищ демієлінізації. У цих вогнищах, як правило, реєстрували ліпіди, що мають більш високу концентрацію, ніж у вогнищах без контрастного підсилення. Зниження вмісту N-ацетиласпартату було більш виражене в старих вогнищах, ніж у молодих чи неактивних вогнищах, що не накопичують контраст.

Висновки. Виявлено різні метаболічні порушення в мембранах мієліну й аксонах нейронів, частина з яких може бути оборотна. Залежно від фази і типу перебігу захворювання виявлені істотні якісні розходження спектроскопічної картини мозку. Обґрунтовано необхідність корекції розпаду фосфоліпідів, ацетиласпартату, креатину, зниження рівня лактат-ацидозу як основи терапії.

Ключові слова: розсіяний склероз, магнітно-резонансна спектроскопія мозку, фосфоліпіди, метаболічна терапія.

Мета — вивчити клініко-біохімічне значення вмісту анти-GM1 антитіл у хворих на автоімунні, нейродегенеративні захворювання та епілепсію.

Матеріали і методи. Методом імуноферментного аналізу обстежено 11 хворих віком 29—51 рік з демієлінізуючою поліневропатією, 15 — віком 34—48 років з бічним аміотрофічним склерозом та 16 — віком 23—31 рік з фармакорезистентною епілепсією у міжнападний період.

Результати. У 54 % хворих на демієлінізуючу поліневропатію виявлено високий титр анти-GM1 антитіл до моносіалових гангліозидів у сироватці крові (понад 40 рМ). У 18,7 % хворих на первинно-генералізовану епілепсію з частими нападами та у 20 % хворих на бічний аміотрофічний склероз має місце незначне підвищення (≥ 20 рМ) рівня анти-GM1 антитіл.

Висновки. У хворих з автоімунними захворюваннями спостерігають порушення функціонального стану імунної системи, про що свідчить високий рівень антитіл до гангліозидів GM1.

Ключові слова: анти-GM1 антитіла до моносіалових гангліозидів, демієлінізуюча поліневропатія, нейродегенерація, епілепсія.

Мета — визначення впливу віку, статі, рівня функціональної незалежності та локалізації ішемічного інсульту (ІІ) на показники якості життя (ЯЖ) хворих у гострий період ІІ.

Матеріали і методи. Проведено комплексне клініко-неврологічне та лабораторне обстеження 72 хворих (28 чоловіків та 44 жінок) віком від 46 до 81 року (середній вік — (64,9 ± 9,9) року) у гострий період ІІ. Верифікацію діагнозу та виявлення локалізації ділянки ішемії здійснювали за допомогою магнітно-резонансної та/або комп’ютерної (КТ) томографії головного мозку. Ступінь порушення неврологічних функцій оцінювали за шкалою NIHSS, рівень повсякденної життєвої активності — за допомогою індексу Бартеля. Ступінь когнітивних порушень визначали за шкалою MMSE. Наявність депресії, тривоги та стресу — за допомогою шкали DASS. Якість життя оцінювали наприкінці гострого періоду за шкалою SF-36 та індексом ЯЖ — Інсультна версія ІІІ (QLI).

Результати. За шкалою SF-36 зниження загальної оцінки за компонентом фізичного здоров’я і його складовими спостерігали в осіб віком понад 75 років. У цій групі оцінка ЯЖ за психічним компонентом здоров’я та шкалами соціального функціонування, рольового функціонування, зумовленого емоційним станом, та психічного здоров’я була статистично значно вищою (p < 0,05). Чоловіки оцінювали ЯЖ за фізичним компонентом здоров’я та його складовими нижче, ніж жінки. За психічним компонентом здоров’я спостерігали протилежну залежність. У разі локалізації ділянки ішемії у вертебро-базилярному басейні виявлено найвищу оцінку за SF-36 та QLI. Показники психічного здоров’я за SF-36 (p < 0,001) та загальної оцінки за QLI (p < 0,001) були статистично значно нижчими за наявності депресії.

Висновки. ЯЖ хворих у гострий період ІІ залежить від демографічних та клінічних показників, а саме від віку хворих, локалізації ішемічного вогнища, ступеня функціональної незалежності, наявності депресії та когнітивних порушень. Клініко-демографічні показники по-різному впливають на фізичні та психосоціальні аспекти ЯЖ і повинні враховуватися у клінічній практиці і наукових дослідженнях для поліпшення наслідку ІІ.

Ключові слова: якість життя, ішемічний інсульт.

Мета — вивчення показників трирічної виживаності хворих на ішемічний інсульт та встановлення зв’язків з підтипом інсульту, віком та статтю.

Матеріали і методи. Обстежено 372 хворих протягом 3 років після первинного ішемічного інсульту. Проведено клініко-неврологічне та інструментальне обстеження, загальний та біохімічний аналіз крові, коагулограму, магнітно-резонансну та спіральну комп’ютерну томографію головного мозку, дуплексне сканування мозкових судин, УЗД судин серця, ехокардіоскопію.

Результати. Атеротромботичний підтип інсульту встановлено в 151 хворого, кардіоемболічний — у 102, лакунарний інфаркт — у 75 та у 44 хворих не вдалося з’ясувати підтип інсульту. Залежно від патогенезу інсульти відрізнялися за розподілом статей, проте достовірні відмінності у співвідношенні чоловіків та жінок встановлено лише для кардіоемболічного та лакунарного підтипів. Найбільший відсоток фатальних випадків спостерігали у разі кардіоемболічного інсульту, достовірно меншою смертність була у разі атеротромботичного інсульту та інсульту невизначеного характеру. Найменшою частотою фатальних випадків характеризувався лакунарний інфаркт. Виявлено помірний достовірний зв’язок між віком та кількістю летальних наслідків для всіх патогенетичних підтипів інсульту. За допомогою методу пропорційних ризиків Кокса визначено прогностичне значення підтипу інсульту, віку та статі щодо летального наслідку.

Висновки. Виживаність після ішемічного інсульту зумовлена патогенетичним механізмом його розвитку. Підтип інсульту та вік хворого — незалежні предиктори смертності протягом 3 років.

Ключові слова: ішемічний інсульт, виживаність, патогенетичний підтип інсульту, фатальні наслідки.

Мета — визначити ознаки порушень вестибулярної функції лабіринту у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію (ДЕ).

Матеріали і методи. Обстежено 40 хворих на ДЕ. Вестибулометрія включала навантажувальні проби: обертальну пробу Барані; пробу вестибулярної ілюзії протиобертання; калоричну пробу; електроністагмографія — дослідження спонтанного, позиційного, експериментального ністагму.

Результати. За результатами дослідження експериментального ністагму при навантажувальних реакціях в обертальній пробі Барані та калоричній пробі порушення реактивності лабіринту виявлено у 27 (67,5 %) хворих на ДЕ. Гіпорефлексію, яка свідчить про наявність периферійного вестибулярного синдрому, діагностовано у 16 (40,0 %), гіперрефлексію, яка також є ознакою периферійного вестибулярного синдрому, — в 11 (27,5 %) хворих. Функція лабіринту була у межах норми тільки у 13 (32,5 %) обстежуваних.

Висновки. У 67,5 % хворих на ДЕ спостерігають поєднаний вестибулярний синдром (центральний і периферійний), що свідчить про залучення в патологічний процес рецепторів лабіринту.

Ключові слова: вестибулярна дисфункція, дисциркуляторна енцефалопатія.

Мета — з’ясування особливостей динаміки показників інтенсивності апоптозу у хворих на діабетичну енцефалопатію при застосуванні у комплексному лікуванні цитиколіну.

Матеріали і методи. Обстежено 73 пацієнти з діабетичною енцефалопатією: у 31 — захворювання перебігало на тлі цукрового діабету 1 типу та у 42 — 2 типу. Хворі першої групи (23 особи) отримували базисне лікування, другої (34 хворих) — додатково церебропротекторний препарат Цераксон (цитиколін).

Результати. В обстежених хворих відзначено зростання рівня сироваткового фактора некрозу пухлин α, збільшення експресії Fas-ліганда родини рецепторів фактора некрозу пухлин та гранзиму В на тлі зменшення вмісту розчинного антиапоптичного фактора sbаl-2 та зростання кількості десквамованих ендотеліоцитів у крові з вірогідно більшим ступенем змін за цукрового діабету 2 типу. Застосування цитиколіну сприяло зменшенню вмісту індукторів та зростанню експресії інгібітора апоптозу із зниженням показника ендотеліоцитемії.

Висновки. Цитиколін виявив високу ефективність у лікуванні хворих на діабетичну енцефалопатію як препарат, що має цитопротекторну дію, яка реалізується шляхом гальмування індукції апоптозу.

Ключові слова: цукровий діабет, енцефалопатія, апоптоз, цитиколін.

Мета — порівняння віддалених (понад 1 рік) клінічних і рентгенологічних результатів хірургічного лікування пацієнтів із шийною дискогенною радикулопатією запропонованим методом та стандартного хірургічного лікування (корпородез кейджем).

Матеріали і методи. Порівняно результати хірургічного лікування кил шийних міжхребцевих дисків у хворих із радикулопатією із застосуванням рухомих протезів шийних міжхребцевих дисків (13 пацієнтів) і у прооперованих за стандартною методикою (дискектомія та корпородез кейджем) (29 пацієнтів). Проаналізовано такі параметри: інтенсивність больового синдрому, індекс непрацездатності, м’язова сила у відповідному міотомі, оцінка загального стану здоров’я за опитувальником SF-12, а також рентгенологічні результати протезування міжхребцевих дисків: висота дискового проміжку, обcяг рухів у протезованому сегменті, ознаки дегенерації на суміжних з оперованим рівнях.

Результати. Виявлено переваги нової методики над стандартною як за клінічними, так і за рентгенологічними критеріями: більш швидкий та повний регрес больового синдрому, уникнення пришвидшеної дегенерації на суміжних рівнях, краще відновлення і збереження висоти міжхребцевого проміжку, збереження рухомості в оперованому сегменті. Нова методика показана до застосування у пацієнтів з однорівневою килою шийного міжхребцевого диска з радикулопатією.

Висновки. Протезування міжхребцевих дисків є ефективною та безпечною методикою хірургічного лікування кил міжхребцевих дисків із радикулопатією на шийному рівні. Воно показане у пацієнтів із дискогенною радикулопатичною симптоматикою, зумовленою «м’якою» килою диска на шийному рівні.

Ключові слова: протезування міжхребцевих дисків, килa міжхребцевого диска, шийний відділ хребта, радикулопатія.

Мета — оцінити ефективність селективної фасцикулотомії великогомілкового нерва у хворих на дитячий церебральний параліч (ДЦП) з інкурабельною спастичністю нижніх кінцівок.

Матеріали і методи. 15 хворим на ДЦП з еквіно-варусною установкою ступні проведено 27 селективних фасцикулотомій великогомілкових нервів у верхній третині гомілки. Критерієм відбору хворих була позитивна проба на провідникову блокаду великогомілкового нерва. Для об’єктивізації результатів операції використовували функціональні тести, електроміографію.

Результати. У 92,6 % випадків отримано значне поліпшення функції нижніх кінцівок у вигляді зменшення еквіно-варусної установки ступні, збільшення об’єму рухів у гомілковостопних суглобах. Запорукою успіху після операції є планомірність і постійність проведення фізіотерапевтичних заходів та лікувальної фізкультури.

Висновки. Селективна фасцикулотомія великогомілкових нервів нижніх кінцівок у хворих на ДЦП сприяє стійкому поліпшенню функції нижніх кінцівок.

Ключові слова: дитячий церебральний параліч, спастичність, фасцикулотомія великогомілкового нерва.

Алкоголь-індуковане ураження м’язів — узагальнюючий термін, який поєднує усі форми алкогольної міопатії, що розвиваються на тлі гострої або хронічної алкогольної інтоксикації. Серед форм ураження скелетних м’язів при алкоголізмі найчастіше спостерігають хронічну алкогольну міопатію, яка розвивається у 40—60 % алкоголіків незалежно від інших виявів алкогольної хвороби, таких як поліневропатія, синдром мальабсорбції, ураження печінки. Патогенез хронічної алкогольної міопатії вивчено недостатньо. Обговорено роль порушення синтезу білків, посилення перекисного окиснення, недостатності ендогенних антиоксидантних систем.

Ключові слова: алкоголь, алкогольна міопатія, клініка, патогенез.

Наведено огляд літератури щодо особливостей кардіоемболічного інсульту на тлі фібриляції передсердь. Обговорено перспективи комплексної оцінки системної, кардіальної та церебральної гемодинаміки і структурно-функціонального стану серця у хворих похилого та старечого віку.

Ключові слова: кардіоемболічний інсульт, фібриляція передсердь, похилий та старечий вік, взаємозв’язок системної, кардіальної та церебральної гемодинаміки.

Наведено результати порівняльного аналізу застосування традиційної та комплексної терапії із включенням препарату Олатропіл у хворих з дисциркуляторною енцефалопатією. Показано достовірне поліпшення клінічних симптомів, показників нейропсихологічного тестування та параметрів електроенцефалограми при використанні комплексного лікування порівняно з традиційним.

Ключові слова: дисциркуляторна енцефалопатія, Олатропіл, нейропсихологічне тестування.

Попри те, що травматичне ушкодження мозку (TУМ) часто призводить до значних залишкових явищ, емпіричних досліджень фармакологічного лікування нейроповедінкових ускладнень TУМ мало. В огляді наведено докази гіпотези про те, що в основі деяких нейроповедінкових ускладнень TУМ лежить холінергічний механізм. Також наведений критичний огляд свідчень на користь ефективності холінергічних агентів при ТУМ. Незважаючи на численні методологічні обмеження, існують попередні дані про ефективність використання холінергічних агентів для зменшення дефіциту уваги і пам'яті, що виникли внаслідок ТУМ. Автори підкреслюють необхідність проведення великих рандомізованих подвійних сліпих плацебоконтрольованих досліджень із широким  діапазоном когнітивних і поведінкових оцінок результатів.

Ключові слова: травматичне ушкодження мозку, хвороба Альцгеймера, холінергічні агенти, когнітивні порушення.

26—29 квітня 2009 року у м. Судак під егідою Верховної Ради України відбулася ХІ Міжнародна конференція на тему «Нові стратегії в неврології». Головним організатором конференції був Інститут геронтології АМН України. У роботі конференції взяли участь понад 1000 науковців і практичних лікарів з України, Росії, Франції, Ізраїлю та Австрії. Зі вступним словом
виступив директор Інституту геронтології чл.-кор. АМН України В.В. Безруков. Перше і друге засідання були присвячені проблемам кардіоневрології та нейропротекції, основну увагу було приділено питанням профілактики, сучасної діагностики, лікування та прогнозування наслідків мозкового інсульту.

Євген Григорович Дубенко — провідний вчений-невролог України. Після закінчення з відзнакою в 1954 р. Харківського медичного інституту Є.Г. Дубенко продовжив навчання у клінічній ординатурі на кафедрі нервових хвороб. У 1956—1962 рр. — асистент кафедри, у 1962—1970 рр. — доцент, у 1970—1971 рр. — професор, у 1971—2002 рр. — завідувач кафедри нервових хвороб Харківського державного медичного університету. Нині очолює курс неврології на кафедрі загальної практики ХДМУ.