Мета — розроблення оптимальної тактики оперативного лікування кіст крижового каналу (ККК) залежно від їхнього типу та розміру.
Матеріали і методи. Дослідження проведено на 36 хворих з ККК: 20 — з периневральними, 5 — з екстрадуральними менінгеальними, 2 — з інтрадуральними, 7 — з менінгеальними дивертикулами та 2 — із сакрально-пресакральними кістами в складі тріади Currarino. З приводу цієї патології всім хворим проведено оперативне втручання. В усіх випадках використовували мікрохірургічний інструментарій та мікрохірургічну техніку зі збільшенням у 7,5—15 разів.
Результати. Периневральні кісти розташовані в ділянці чутливого ганглія крижового корінця і мають широку основу, що ускладнює видалення. Після аспірації вмісту кісти та перевірки на сполучення із субарахноїдальним простором слід проводити резекцію вільних стінок кісти на рівні ганглія, герметизацію стінок дурального вивороту корінця. Екстрадуральні кісти та менінгеальні дивертикули сполучаються з субарахноїдальним простором і зазвичай не зрощені з корінцями. Їх слід виділяти, перев’язувати в ділянці шийки і відсікати дистальніше лігатури.
Інтрадуральні кісти слід видаляти шляхом задньої поздовжньої дуротомії, після чого дуральний мішок герметично зашивають. Кісти в складі тріади Currarino видаляють поетапно. На першому етапі із заднього доступу ліквідують ККК, проводять герметизацію дурального мішка та отвору в крижовій кістці. На другому етапі разом з проктологом видаляють пресакральну кісту.
Висновки. За наявності неврологічної симптоматики та в разі розміру понад 15 мм ККК потребують хірургічного лікування. Хірургічна тактика має бути спрямована на видалення кісти, декомпресію корінців, що проходять у крижовому каналі, герметизацію дурального мішка, а за необхідності — на герметичну пластику його стінок.

Ключові слова: кіста крижового каналу, периневральна кіста, кіста Тарлова, арахноїдальна кіста, менінгеальний дивертикул, оперативна тактика, ламінектомія.

Мета — поліпшити результати хірургічного лікування спінальних менінгіом (СМ) завдяки використанню оптимальних оперативних доступів і мікрохірургічної техніки.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати оперативних втручань у 46 хворих із СМ, які перебували на лікуванні в Інституті нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова АМН України у період з 2005 до 2008 р. Вік хворих становив 24—76 років (у середньому — (54 ± 7) років). Пухлини були розташовані на рівні шийного відділу хребта в 11 (24 %) хворих, грудного — у 29 (63 %), поперекового — у 6 (33 %). Дорсальну локалізацію СМ виявлено у 12 (26 %) випадках, дорсолатеральну — у 16 (34 %), вентролатеральну — у 10 (21,7 %), латеральну — у 3 (5 %), вентральну — у 5 (10,7 %). У 36 (78,2 %) спостереженнях СМ мали капсулу, в 4 (8,7 %) — мали інфільтративний ріст, у 6 (13,1 %) — петрифікати. Больовий синдром відзначено у 32 хворих, рухові та сенсорні порушення — у 44, дисфункцію тазових органів — у 18. Ламінектомію проведено 30 (65,2 %) хворим, геміламінектомію — 8 (17,4 %), ламінектомію із фасетектомією на боці пухлини — 4 (8,7 %). Передній доступ використано у шийному відділі хребта при вентральній і вентролатеральній локалізації СМ щільної консистенції в 4 (8,7 %)  спостереженнях.
Результати. Результати лікування на момент виписування зі стаціонару оцінені як добрі у 39 (84,7 %) хворих, як задовільні — у 5 (11 %), незадовільні — у 2 (4,3 %).
Висновки. Диференційований підхід до вибору хірургічного доступу і застосування мікрохірургічної техніки при операціях з приводу СМ дають змогу радикально видалити пухлину та уникнути несприятливих функціональних наслідків у післяопераційний період.

Ключові слова: спінальні менінгіоми, макроструктура, оперативний доступ, ламінектомія.

Розглядається сфера застосування ноотропних препаратів, зокрема Пантогаму. Відповідно до сучасних уявлень, Пантогам належить до ноотропних засобів змішаного типу із широким спектром показань до клінічного застосування. Препарат має ноотропну і протисудомну дію, підвищує стійкість мозку до гіпоксії і впливу токсичних речовин, стимулює анаболічні процеси в нейронах, поєднує помірну седативну дію з м’яким стимулюючим ефектом, зменшує моторну збудливість, активує розумову і фізичну працездатність. Перспективним є застосування Пантогаму для профілактики і лікування цереброваскулярних захворювань, у хворих, які перенесли інсульт і черепно-мозкову травму, при епілепсії і ряді інших показань.

Ключові слова: порушення сну, вегетативна дисфункція, фітотерапевтична корекція, Дорміплант.

Мета — вивчення інформативності мотосенсорного коефіцієнта і показника тахеодисперсії при проведенні стимуляційної електронейроміографії для ранньої доклінічної діагностики алкогольної та діабетичної поліневропатії.
Матеріали і методи. Обстежено дві групи хворих: І (n = 21) — з алкогольною поліневропатією, ІІ (n = 19) — з діабетичною. Проведено електронейроміографічне обстеження за допомогою комп’ютерного нейросенсоміографа виробництва «Нейро-Софт» (Росія).
Результати. Симптоми вегетативної і сенсорної поліневропатії характерні для більшості хворих з діабетичною гіперглікемічною формою поліневропатії, а прояви вираженої моторної (рухової) поліневропатії більше виражені при алкогольній формі невропатії. Використання мотосенсорного коефіцієнта і показника тахеодисперсії дає змогу точніше встановити наявність ураження сенсорного чи моторного компонента периферійного волокна, як на верхніх, так і на нижніх кінцівках.
Висновки. Електронейроміографічне обстеження швидкості проведення по моторних та сенсорних волокнах периферійних нервів, зокрема такі показники, як мотосенсорний коефіцієнт і показник тахеодисперсії, дають змогу діагностувати доклінічні форми поліневропатій різного генезу і проводити лікування в ранні терміни захворювання.

Ключові слова: електронейроміографія, поліневропатія, тахеодисперсія.

Мета — оцінити ефективність селективної фасцикулотомії ліктьового і серединного нервів у хворих зі спастичністю дистальних відділів верхніх кінцівок.
Матеріали і методи. 6 хворим на дитячий церебральний параліч проведено 11 селективних фасцикулотомій ліктьового і серединного нервів на рівні ліктьового суглоба. Для об’єктивізації результатів операції застосовували функціональні тести, електроміографію.
Результати. У всіх хворих після операції виявлено достовірне поліпшення функціональних показників, усунення функціональних контрактур.
Висновки. Селективна фасцикулотомія ліктьового та серединного нервів у хворих на дитячий церебральний параліч сприяє поліпшенню функції верхніх кінцівок. Отриманий ефект зберігається протягом тривалого часу.

Ключові слова: дитячий церебральний параліч, спастика верхніх кінцівок, селективна фасцикулотомія.

Мета — вивчення клінічних і нейровізуальних характеристик та їхніх співвідношень при віддалених наслідках закритої черепно_мозкової травми (ЗЧМТ).
Матеріали і методи. В основу роботи покладено дані клінічного спостереження та клініко-нейровізуального порівняння у 116 осіб з віддаленими наслідками ЗЧМТ. Хворим проведено комплексне обстеження, яке включало: опитування за розробленим нами опитувальником, збір анамнезу, неврологічне та нейровізуальне обстеження (магнітно-резонансна томографія головного мозку).
Результати. Підтверджено, що неврологічні зміни в клінічній картині віддалених наслідків ЗЧМТ характеризуються поліморфізмом, зумовленим локалізацією патологічного процесу та станом ліквородинаміки. Уточнено зв’язок між синдромологічними особливостями і вираженістю змін у структурі речовини головного мозку, лікворних шляхах та підпавутинному просторі.
Висновки. Неврологічні зміни в клінічній картині віддалених наслідків ЗЧМТ відрізняються поліморфізмом, який переважно зумовлений локалізацією патологічного процесу та станом ліквородинаміки. За допомогою клініко-нейровізуальних порівнянь підтверджено наявність зв’язку між синдромологічними особливостями та вираженістю змін у структурі речовини головного мозку, лікворних шляхах та підпавутинному просторі хворих з віддаленими наслідками ЧМТ.

Ключові слова: закрита черепно-мозкова травма, віддалені наслідки, магнітно-резонансна томографія, речовина головного мозку, підпавутинний простір.

Методами МР-ангіографії, кольорового триплексного сканування й ультразвукової допплерографії досліджено анатомо-функціональні особливості пре- та інтрацеребральних судин, церебральну гемодинаміку у хворих на розсіяний склероз (РС). Уперше показано, що 63,64 % хворих на РС мають патологію пре- та інтрацеребральних судин у вигляді патологічної звивистості, гіпо- та аплазії, а також їх поєднання. Виявлено, що у хворих на РС розвиваються гемодинамічні порушення у вигляді ангіоспазма, гіперперфузії каротидного басейна, венозного перевантаження, які більше виражені у хворих з патологією пре- та нтрацеребральних судин. Обґрунтовано застосування у хворих на РС препаратів, що мають гемодинамічну активність.

Ключові слова: патологія пре- та інтрацеребральних судин, гемодинамічні порушення, розсіяний склероз.

Мета — визначити особливості змін м’язового тонусу у хворих на розсіяний склероз та оцінити вплив цих змін на інвалідизацію пацієнтів.

Матеріали і методи. Обстежено 92 хворих віком від 17 до 52 років з різними формами розсіяного склерозу.

Комплексне клінічне обстеження включало: клініко-анамнестичне, неврологічне, клініко-лабораторне та клініко-інструментальне обстеження хворих. Ступінь спастичності визначали за шкалою Ashworth.

Результати. В обстежених хворих виявлено як гіпертонію м’язів за спастичним типом, так і гіпотонію. При цереброспінальній формі розсіяного склерозу чітких змін м’язового тонусу в більшості випадків (53,25 %) не відзначено, що пов’язано з одночасним ураженням як пірамідних шляхів, так і мозочка та його зв’язків.

Висновки. У 38,04 % хворих на розсіяний склероз спостерігали підвищення м’язового тонусу, у 8,7 % — гіпотонію, у 53,25 % — суттєвих змін м’язового тонусу не виявлено.

Ключові слова: розсіяний склероз, м’язовий тонус, спастичність.

Мета — виявити взаємозв’язок між змінами параметрів антиоксидантного статусу в результаті проведеного лікування у хворих на розсіяний склероз (РС) та різними клінічними особливостями захворювання.
Матеріали і методи. У 83 хворих на РС до та після лікування досліджено активність каталази (КАТ) і перекисний гемоліз еритроцитів (ПГЕ), вміст сечової кислоти (СК) і церулоплазміну (ЦП) сироватки крові та малонового діальдегіду (МДА) еритроцитів.
Результати. При ремітуючому РС у чоловіків після лікування ПГЕ збільшувався, у жінок — зменшувався, що супроводжувалося більшою ефективністю терапії. У стадії загострення спостерігали підвищення вмісту СК, у стадії ремісії — зниження. Рівень ЦП і активність КАТ у результаті лікування знижувалися в усіх досліджених групах хворих. Вміст МДА підвищувався в групах з меншою ефективністю терапії — у хворих у стадії ремісії, у разі прогредієнтного перебігу, а також у чоловіків з ремітуючим РС. При ремітуючому РС у жінок ефективність лікування була пов’язана з підвищеною активністю КАТ, у чоловіків і при загостренні в жінок — зі зниженим вмістом СК. У разі вторинно-прогредієнтного РС ефективність лікування була вищою у хворих з підвищеними рівнями СК і ПГЕ, при первинно-прогредієнтному — з низьким вмістом ЦП і МДА та високою активністю КАТ. У стадії прогресування ефективність лікування була пов’язана з підвищеним ПГЕ в жінок, підвищеним вмістом СК і низьким рівнем МДА, у стадії стабілізації — зі зниженою концентрацією ЦП (у жінок) і СК, а також з підвищеними рівнями МДА та ПГЕ.
Висновки. Зміни параметрів антиоксидантного статусу в результаті лікування при РС залежать від клінічних особливостей захворювання та статі, що потрібно враховувати при проведенні досліджень.

Ключові слова: розсіяний склероз, антиоксиданти, сечова кислота, церулоплазмін, малоновий діальдегід, каталаза, перекисний гемоліз еритроцитів.

Спастичність є частим симптомом ураження центральної нервової системи, що обмежує працездатність та щоденну активність пацієнтів. На сьогодні лишаються незрозумілими механізми, що лежать в основі розвитку спастичності, не розв’язано проблему допомоги таким пацієнтам. Відомо, що скелетні м’язи роблять значний внесок у розвиток спастичності. В цьому огляді наведено сучасні уявлення про патогенез церебральної спастичності, результати нейрофізіологічних досліджень, основні лікувальні заходи. Особливу увагу надано структурним змінам м’язової тканини пацієнтів, які страждають на церебральну спастичність.

Ключові слова: церебральна спастичність, патогенез, структурні зміни м’язів.

Мета — дослідження нейропротекторних властивостей низькочастотного змінного магнітного поля при застосуванні разом з фармакологічними та біологічними чинниками нейропротекції у динаміці післяопераційного періоду хірургічної обробки (ХО) вогнищ експериментальної деструкції головного мозку.
Матеріали і методи. Дослідження проведене на 100 лабораторних щурах. Експериментальні групи тварин: 1-а (n = 15) — спільне застосування ХО та низькочастотного змінного магнітного поля (ХО + НА); 2-а (n = 15) — спільне застосування ХО, схеми медикаментів (СМ) та НА (ХО + СМ + НА); 3-я (n = 15) — ХО + трансплантація ембріональної нервової тканини (ТЕНТ) + НА; 4-а (n = 5) — ХО + нейротрофін + НА. Групи своєю чергою поділили на три підгрупи (по 5 тварин у кожній) залежно від експериментальних термінів — 7, 14 та 30 діб.
Результати. На підставі проведених експериментів показано, що застосування магнітостимуляції ізольовано та разом із експериментальною медикаментозною терапією в ранній період після травми сприяє активації саногенетичних процесів у травмованій нервовій тканині (відновлюються компоненти гематоенцефалічного бар’єру, знижуються процеси набряку мозку), а також активації енерготвірної та білоксинтезувальної функцій нейронів у більш пізні строки після травми. Унаслідок застосування магнітостимуляції разом із біологічними чинниками нейропротекції відбувається раннє відновлення специфічних органел нейронів перифокальної зони.
Висновки. При ізольованому застосуванні магнітостимуляції відбувається поступове відновлення гематоенцефалічного бар’єру протягом усього експерименту та білоксинтезувальної функції — у пізній період (4-й тиждень експерименту). При поєднаному застосуванні магнітостимуляції та експериментальної медикаментозної терапії нейропротекторний ефект виявляється на другий та четвертий тиждень післяопераційного періоду у вигляді активації внутрішньоклітинної регенерації та енерготвірної функції нейронів. При застосуванні магнітостимуляції разом з ТЕНТ відзначено виражений нейропротекторний ефект у перші два тижні післяопераційного періоду з нормалізацією процесів мікроциркуляції та білоксинтезувальної функції нервової тканини. При поєднаному застосуванні магнітостимуляції та нейротрофінів спостерігають ранній нейропротекторний ефект у вигляді внутрішньоклітинної регенерації, активації енерготвірної та білоксинтезувальної функцій нервової тканини на тлі нормалізації її гідратації, особливо в перші два тижні експерименту.

Ключові слова: хірургічна обробка, змінне магнітне поле.

Розглядається сфера застосування ноотропних препаратів, зокрема Пантогаму. Відповідно до сучасних уявлень, Пантогам належить до ноотропних засобів змішаного типу із широким спектром показань до клінічного застосування. Препарат має ноотропну і протисудомну дію, підвищує стійкість мозку до гіпоксії і впливу токсичних речовин, стимулює анаболічні процеси в нейронах, поєднує помірну седативну дію з м’яким стимулюючим ефектом, зменшує моторну збудливість, активує розумову і фізичну працездатність. Перспективним є застосування Пантогаму для профілактики і лікування цереброваскулярних захворювань, у хворих, які перенесли інсульт і черепно-мозкову травму, при епілепсії і ряді інших показань.

Ключові слова: ноотропні препарати, захворювання центральної нервової системи, лікування.

Мета — зменшення післяопераційного больового синдрому у хворих з посттравматичними та компресійно-ішемічними нейропатіями за допомогою Мелбеку (мелоксикаму).
Матеріали і методи. У клініці відновної нейрохірургії прооперовано 60 пацієнтів, розподілених на дві групи: основну — 35 хворих, які у післяопераційний період отримували Мелбек (мелоксикам), та контрольну — 25 пацієнтів, які отримували Анальгін (метамізол). Больовий синдром оцінювали за 4-бальною системою. Проводили електронейроміографічне дослідження у динаміці.
Результати. Порівняно з контрольною в основній групі зниження інтенсивності больового синдрому відбувалося на дві-три доби раніше. Частка добрих результатів (зниження болю до рівня 0—1 бал) вже в перші дні після операції становила в основній групі 68 %, задовільних (до рівня 2-3 бали) — 32 %. Відповідно в контрольній групі — 57 і 43 %.
Висновки. Застосування препарату Мелбек один раз на добу у післяопераційний період в лікуванні пацієнтів з посттравматичними та компресійно-ішемічними нейропатіями дає змогу зменшити післяопераційний больовий синдром, забезпечити стійкий протизапальний та антипіретичний ефекти і підвищити якість життя хворих.

Ключові слова: посттравматичні нейропатії, компресійно-ішемічні нейропатії, тунельні нейропатії, карпальний тунельний синдром, кубітальний тунельний синдром, лікування, мелоксикам, Мелбек.

Мета – вивчення особливостей впливу препарату Ентроп (N-карбамоїл-метил-4-феніл-2-піролідон) на когнітивні функції у пацієнтів старшого віку із синдромом помірних когнітивних порушень (ПКП).
Матеріали і методи. У плацебоконтрольованому дослідженні, яке тривало 3 місяці, взяли участь 45 хворих похилого віку із синдромом ПКП. Пацієнти основної групи (n = 30) застосовували Ентроп у дозі 100 мг двічі на добу, контрольної (n = 15) – препарат плацебо у такій самій дозі. Групи були порівнянними за статтю, рівнем освіти, вираженістю когнітивного дефіциту та загальною неврологічною симптоматикою. Усім пацієнтам проводили клініко-неврологічне, лабораторне, інструментальне (когнітивні викликані потенціали, реоенцефалографію, електрокардіографію) і нейропсихологічне (тест ММSЕ, батарея тестів на лобну дисфункцію, тести малювання годинника, вільного мовлення, запам’ятовування 5 слів, шкала оцінки базової і ситуативної тривожності Спілбергера-Ханіна, геріатрична шкала депресії) дослідження. Для оцінки можливого впливу препарату Ентроп на динаміку процесів старіння центральної нервової системи (ЦНС) використовували метод визначення нейро-функціонального віку ЦНС.
Результати. Під впливом терапії у пацієнтів основної групи спостерігали покращання когнітивних функцій, що виявлялося значущим збільшенням показника шкали MMSE. Порівняно з початковими даними встановлено достовірне покращання показників, що характеризують орієнтування в часі, здатність до рахування, концентрацію уваги і короткочасну пам’ять. Також відзначено зменшення проявів лобної дисфункції, покращання показників, що характеризують конструктивний праксис, зорово-просторову координацію. У пацієнтів основної групи позитивні результати відзначено при аналізі порушень у семантичній і категоріальній складових функції мови, достовірно знизилися показники ситуативної і особистісної (базисної) тривожності. Також відзначено достовірне зниження показника вираженості депресивних симптомів. Достовірно змінилися параметри латентності і амплітуди компонентів N2 и P3 когнітивного комплексу Р300 викликаного потенціалу. Препарат достовірно впливав на функціональний стан ЦНС, что виявлялося зменшенням параметра біологічного віку пацієнтів основної групи.
Висновки. Отримані результати лікування препаратом Ентроп пацієнтів старшого віку із синдромом ПКН свідчать про полімодальну дію препарату, яка виявлялася позитивним впливом на різні когнітивні домени. Препарат також має анксіолітичний і антидепресивний профіль активності при добрій переносності.

Ключові слова: помірні когнітивні порушення, вік, лікування, Ентроп.

Мета — вивчення ефективності та безпечності курсової терапії церебролізином у дозах 5, 10 і 20 мл довенно крапельно на 100 мл фізіологічного розчину впродовж 10 днів у гострий період ішемічного інсульту та її впливу на рівень ендогенної інтоксикації.
Матеріали і методи. Обстежено 40 хворих з ішемічним інсультом у каротидній системі. Неврологічний статус оцінювали за шкалою NIHSS. Локалізацію та об’єм вогнища ішемії мозку визначали за допомогою комп’ютерної томографії. Наявність інтоксикації в організмі визначали за рівнем середніх молекул у сироватці венозної крові в динаміці лікування до 21-ї доби від початку захворювання.
Результати. На 14-ту і 21-шу добу ішемічного інсульту при лікуванні церебролізином відзначено регрес неврологічного дефіциту і поліпшення загального стану хворих. Спостерігали прямо пропорційну залежність між регресом неврологічного дефіциту та локалізацією і розмірами вогнища ураження головного мозку. Застосування церебролізину в дозі 10 мл довенно супроводжувалося кращим регресом неврологічної симптоматики, ніж у дозі 5 мл. При збільшенні дози до 20 мл статистично вірогідного ефекту порівняно з дозою 10 мл не виявлено. Кількість введеного церебролізину не впливала на рівень ендогенної інтоксикації (вміст середніх молекул у сироватці крові). В гострий період ішемічного інсульту він залишався підвищеним.
Висновки. Церебролізин позитивно впливає на відновлення неврологічних функцій у хворих на ішемічний інсульт у каротидній системі і не спричиняє посилення ендогенної інтоксикації в гострий період інсульту. Використання церебролізину в дозі 10 мл давало вірогідно кращий результат, ніж у дозі 5 мл. Збільшення дози церебролізину до 20 мл істотно не впливало на результати лікування.

Ключові слова: ішемічний інсульт, метаболічна терапія, церебролізин, ендогенна інтоксикація.

В Российской Федерации наблюдается рост заболеваемости инсультом у лиц трудоспособного возраста. По данным регистра за 2001—2007 гг., заболеваемость инсультом в России составляет 3,48 ± 0,21 на 1000 населения, а это — около 500 000 новых случаев в год. Так, в Москве возникает от 100 до 120 инсультов в сутки. Общая смертность от инсультов за 2001—2007 гг. в России составила 1,17 ± 0,06 на 1000 в год, что почти в 2,5—3 раза превышает средние показатели некоторых экономически развитых стран. За последние 15 лет отмечается стойкая тенденция к «омоложению» контингента больных с цереброваскулярной патологией не только с острым инсультом, но и хронической ишемией мозга. Это может быть связано с недостаточной реализацией программ профилактики социально значимых заболеваний, каковыми являются артериальная гипертония и атеросклероз — главные этиологические факторы возникновения цереброваскулярных болезней.